Узагальнення судової практики
розгляду в Коломийському міськрайонному суді кримінальних проваджень про злочини проти власності
(таємне викрадення майна ст. 185 КК України)
за період першого півріччя 2013 року
Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватись і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Злочини проти власності становлять одну із найпоширеніших і найнебезпечніших груп злочинних діянь, оскільки вони посягають на одне із найцінніших соціальних благ – право власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за свою волею, незалежно від волі інших осіб.
За суб’єктом здійснення права власності чинне законодавство виокремлює: а) право власності Українського народу; б) право державної власності; в) право комунальної власності; г) право колективної власності (у т.ч. підприємств, громадських організацій та інших об'єднань громадян); д) право приватної власності, у т. ч. право спільної власності подружжя, членів сім'ї, осіб, що ведуть селянське (фермерське) господарство; е) право власності інших держав, їх юридичних осіб, спільних підприємств та міжнародних організацій.
Предметом абсолютної більшості злочинів проти власності закон називає майно – речі матеріального світу, яким притаманні специфічні ознаки фізичного, економічного та юридичного характеру.
Право власності в Україні охороняється законом. Зокрема, у розд. VI Кримінального кодексу України (далі — КК) встановлено, які саме суспільно небезпечні діяння проти власності є злочинами та які покарання застосовуються до осіб, що їх вчинили.
Аналіз статистичних даних
Згідно з даними у першому півріччі 2013 року у провадженні Коломийського міськрайонного суду перебувало 45 справ щодо злочинів проти власності (таємне викрадення майна ст. 185 КК України), з яких: 14 справ залишок нерозглянутих справ на початок 2013 року та 31 – надійшла. Кількість осіб щодо яких справи порушено – 63, у тому числі за вчинення злочину у складі організованої групи або злочинної організації – 5.
Розглянуто у першому півріччі 2013 року 33 справи даної категорії, з них – 32 справи з постановленням вироку( з яких по 3 справах затверджено угоди) , та 1 - застосовано примусові заходи медичного характеру.
Відповідно до вироків, за вищезазначений період, засуджено 44 особи за таємне викрадення майна (ст..185 КК України)
Більшість засуджених за злочини передбачені ст.. 185 КК України вчинили їх у віці до 30 років, з них 7 неповнолітніх.
На час вчинення злочину більшість засуджених не працювали і не навчалися.
В порівнянні з останнім півріччям 2012 року кількість справ щодо злочинів проти власності (ст. 185 КК України), що перебували у провадженні Коломийського міськрайонного суду, зменшилась.
Злочинами проти власності заподіяно моральної та матеріальної шкоди на суму 161 109 грн.
Розгляд судом справ
про злочини проти власності
У ст. 185 КК («Крадіжка») передбачено відповідальність за таємне викрадення чужого майна. Таємним вважається викрадення, коли воно вчинюється за відсутності особи, у власності чи під охороною якої знаходилося майно, що викрадається, або у присутності такої особи непомітно для неї, а також у присутності сторонніх осіб, які не усвідомлюють факту викрадення майна і не можуть дати йому належної оцінки (психічно хворі, малолітні).
Викрадення є таємним і в тому разі, коли воно вчиняється у присутності особи, якій доручено майно, але вона перебуває в такому стані, який виключає можливість усвідомлювати значення того, що відбувається (сон, непритомність, сильне сп’яніння тощо).
Так, наприклад, 25 жовтня 2011 року близько 16 години Крижановська Світлана Тимофіївна знаходячись у кабінеті №3 приймального відділення Коломийської ЦРЛ, що в м. Коломия вул. Р. Крушельницьких, 26 викрала у Рудика Володимира Тарасовича, який перебував у стані алкогольного сп’яніння з зовнішньої нагрудної кишені куртки його грошові кошти у розмірі 300 грн., спричинивши останньому майнову шкоду на вказану суму. (справа № 0909/3874/2012, суддя Димашок В.П. )
Таємним також є викрадення в присутності осіб, які усвідомлюють, що вчиняється крадіжка, але суб’єкт знає, що ці особи не будуть йому перешкоджати, а також коли дії особи фактично помічені іншою особою, але суб’єкт цього не усвідомлює і вважає дії таємними.
Крадіжка визнається закінченою з моменту протиправного вилучення майна, коли винна особа отримала реальну можливість розпорядитися чи користуватися ним (заховати, передати іншим особам, вжити за призначенням тощо). Визначення того, чи мала особа можливість розпорядитися чи користуватися викраденим майном, вирішується у кожному конкретному випадку з урахуванням характеру майна (зокрема його властивостей, розміру, ваги). місця, з якого воно було вилучено (територія заводу, сільськогосподарські угіддя, сейф, магазин тощо) та інших обставин, які дають змогу констатувати факт розпорядження, користування майном на власний розсуд (спосіб охорони майна, механізм вилучення майна, момент затримання винної особи тощо).
Щоб розрізнити крадіжку від грабежу необхідно брати до уваги умисел винної особи і дані про те, чи усвідомлювали потерпілий або інші особи характер вчинюваних винним дій.
До ознак, залежно від наявності яких виділяються кваліфіковані та особливо кваліфіковані види корисливих злочинів проти власності, закон відносить вчинення таких діянь: 1) повторно; 2) за попередньою змовою групою осіб; 3) організованою групою; 4) у великих розмірах; 5) особливо великих розмірах; 6) із заподіянням значної шкоди потерпілому. До обставин, що обтяжують крадіжку, грабіж і розбій, віднесено також вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК крадіжка, грабіж, вимагання, шахрайство, привласнення, розтрата майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем визнаються вчиненими повторно, якщо вони вчинені особою, яка раніше вчинила будь-який із цих злочинів, розбій (ст. 187) чи викрадення, привласнення, вимагання вогнепальної зброї (крім гладкоствольної мисливської), бойових припасів, вибухових речовин, вибухових пристроїв чи радіоактивних матеріалів або заволодіння ними шляхом шахрайства чи зловживання службовим становищем (ст. 262 КК).
Повторність крадіжки згідно з приміткою 1 до ст. 185 КК має місце як тоді, коли крадіжка повторно вчинена після крадіжки, так і тоді, коли вона вчинена після вчинення злочинів, передбачених статтями 186, 189 — 191 КК або статтями 187, 262 КК.
Кримінальне провадження № 346/326/13-к .
Суддя Потятинник Ю.Р. кваліфікував дії Назарука Ігора Романовича за ст.. 185 ч.2 КК України, так як останній, будучи раніше судимий Коломийським міськрайсудом 08.02.2011р. за 185 ч.3 КК України до 100 годин громадських робіт, 05.10.2012р. за ст. 185 ч.1 КК України до 120 годин громадських робіт, 14.11.2012р. за ст. 190 ч.2, 69, 70 ч.4 КК України до 240 годин громадських робіт, вчинив таємне викрадення чужого майна повторно під час відбування кримінального покарання. Назарук 26.12.2012р., будучи присутнім при тому, як потерпілий Шайкін О.С. зі своєї кредитної картки ПАТ “Приватбанк” знімав гроші в банкоматі на залізничному вокзалі в м. Коломиї, запам”ятав пін-код кредитної картки. В подальшому, того ж дня приблизно о 15 год, перебуваючи в квартирі Шайкіна О.С. в м. Коломиї по вул. Лисенка 26/21, переслідуючи корисливу мету – викрадення чужого майна, переконавшись що за його діями ніхто не спостерігає, таємно викрав кредитну картку Шайкіна і в той же день зняв гроші в банкоматах ПАТ “Приватбанк” на загальну суму 1420 грн.
Повторність виключається, якщо: на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення до відповідальності за раніше вчинений злочин; судимість за раніше вчинений злочин знята з винного в порядку амністії чи помилування, погашена чи знята згідно зі статтями 88—91 КК; винна особа, хоча раніше і вчинювала діяння, що містять ознаки злочинів, передбачених у примітці 1 до ст. 185 КК, була звільнена від кримінальної відповідальності за підставами, встановленими законом.
Повторне викрадення майна або протиправне заволодіння ним у інший спосіб слід розрізняти від продовжуваного викрадення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства тощо. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 32 КК повторність відсутня, коли особа вчиняє два або більше тотожних викрадень майна, об’єднаних єдиним злочинним наміром.
Відповідно до ч. 2 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення. При цьому необхідно, щоб змова відбулася до початку вчинення злочину, але не на стадії замаху і не під час його вчинення.
Відповідно до ст. 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Вчинення злочину особою з участю неосудного або особи, яка не досягла віку кримінальної відповідальності, не утворює співучасті у злочині.
Оскільки конструкція різних форм посягань на власність така, що вчинення їх групою осіб може кваліфікуватись як за ознакою вчинення їх групою осіб за попередньою змовою, так і за ознакою вчинення організованою групою, то розрізнення групи осіб за попередньою змовою від організованої групи має значення для правильної кваліфікації такої категорії злочинів за цими ознаками. Поняття «вчинення злочину організованою групою» визначено в ч. 3 ст. 28 КК, згідно з якою така форма співучасті має місце, коли в підготовці до злочину або його вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувались у стійке об’єднання для вчинення злочинної діяльності, об’єднані єдиним планом з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення наміченого плану, відомого всім учасникам групи. Попередня зорганізованість трьох або більше осіб для вчинення злочину може мати форму взаємопогодженого розподілу ролей між співучасниками організованої групи. При цьому її учасники можуть виконувати різні, обумовлені змовою про спільне розкрадання функції у здійсненні загального злочинного наміру. У такому випадку кожний з них визнається виконавцем злочину незалежно від тієї ролі, яку він виконував. Для кваліфікації за ознакою вчинення організованою групою не має значення, чи створювалася група тільки для вчинення лише цього виду (наприклад, для розбійного нападу) або ще й інших злочинів.
Наприклад¸ справа № 346/2378/13-к ( суддя Веселов В.М.)
16 березня 2013 року Лубик О.М. ,діючи умисно та за попередньою змовою з своїм батьком Лубиком М.М. 16.03.2013 року прийшли в магазин “Фокстрот” попередньо домовившись викрасти мобільний телефон. Перебуваючи в магазині вони підійшли до вітрини відкритої викладки з мобільними телефонами, де Лубик О.М. став біля вітрини з мобільними телефонами спиною до охоронців та продавців магазину ,закривши собою свого батька Лубика М.М., взявши один з мобільних телефонів розглядав його, та при цьому спостерігав, за продавцями і охоронцями магазину, щоб у випадку небезпеки попередити Лубика М.М. В цей час Лубик М.М., діючи згідно розподіленої йому ролі, таємно, викрав мобільний телефон НТС One SV С520е SVTS вартістю 3999 грн., який поклав у внутрішню кишеню своєї куртки, після чого швидко покинули магазин. 23.03.2013 року, перебуваючи в магазині “Фокстрот” Лубик М.М. та Лубик О.М., підійшли до вітрини відкритої викладки з мобільними телефонами, де Лубик О.М. згідно відведеної йому ролі став біля вітрини з мобільними телефонами спиною до охоронців та продавців магазину і закривши собою свого батька Лубика М.М., взяв для огляду один з телефонів, одночасно спостерігаючи за продавцями і охоронниками магазину, щоб у випадку небезпеки попередити Лубика М.М. В цей час Лубик М.М. згідно відведеної йому ролі, витягнув з нижньої частини вітрини відкритої викладки мобільний телефон Samsung GT-I8190 вартістю 3333 грн., який поклав у внутрішню кишеню своєї куртки. Таким чином, Лубик О.М. та Лубик М.М., діючи за попередньою змовою групою осіб, повторно, таємно викрали мобільний телефон Samsung .
Розмір майна, яке було вилучено чи яким заволодів винний у результаті вчинення злочину, визначається його вартістю, яка виражається у грошовій оцінці конкретної речі. Вартість викраденого майна визначається за роздрібними цінами, що існували на момент вчинення злочину, а розмір відшкодування завданих злочином збитків — за відповідними цінами на час вирішення справи в суді. При цьому судді керуються нормами законодавства про ціни та ціноутворення і спеціальними нормативно-правовими актами, якими передбачено порядок визначення розміру шкоди.
Згідно з чинним законодавством, якщо для кваліфікації злочинів або правопорушень містяться посилання на неоподатковуваний мінімум, то для таких цілей сума неоподатковуваного мінімуму встановлюється на рівні податкової соціальної пільги. Розмір такої пільги визначається Законом від 22 травня 2003 р. № 889-ІV «Про податок з доходів фізичних осіб». На перехідний період податкова соціальна пільга визначається для кожного року окремо.
Розмір незаконно вилученого у результаті вчинення злочину майна безпосередньо впливає на кваліфікацію розглядуваної категорії злочинів. Зокрема, відповідно до примітки 2 до ст. 185, у статтях 185, 186, 189 та 190 КК значна шкода визначається з урахуванням матеріального становища потерпілого та за умови, що йому завдані збитки на суму від ста до двохсот п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Великий та особливо великий розміри як обставини, що обтяжують вчинення злочинів, передбачених статтями 185—191, 194 КК, визначаються законом. Відповідно до примітки 3 до ст. 185 КК у статтях 185—191, 194 КК вчиненим у великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в двісті п’ятдесят і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Згідно із приміткою 4 до ст. 185 КК у статтях 185—187 та 189—191, 194 цього Кодексу вчиненим в особливо великих розмірах визнається злочин, вчинений однією особою чи групою осіб на суму, яка в шістсот і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину.
Вчинення особою декількох посягань на чуже майно, загальна вартість якого становить великий або особливо великий розмір, може кваліфікуватись як викрадення, привласнення, розтрата майна чи заволодіння ним шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем у великих чи особливо великих розмірах лише в тому випадку, якщо такі діяння були вчинені одним способом і за обставин, які свідчать про умисел вчинити їх у великому чи особливо великому розмірі.
Кваліфікуючою крадіжку обставиною закон називає вчинення цих злочинів із проникненням у житло, інше приміщення чи сховище.
Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи такої кваліфікуючої ознаки, як проникнення у житло, інше приміщення та сховище, слід мати на увазі таке. Житло — це приміщення, призначене для постійного або тимчасового проживання людей (будинок, квартира, дача, номер у готелі тощо). До житла прирівнюються і його складові частини, де може зберігатися майно (балкон, веранда, комора тощо), за винятком господарських приміщень, не пов’язаних безпосередньо із житлом (гараж, сарай тощо).
Поняття «інше приміщення» включає різноманітні постійні, тимчасові, стаціонарні або пересувні будівлі чи споруди, призначені для розміщення людей чи матеріальних цінностей (виробниче чи службове приміщення підприємства, установи, організації, гараж, інша будівля господарського призначення, яка відокремлена від житлових будівель тощо).
Сховищем слід розуміти будь-яке місце, призначене для постійного чи тимчасового зберігання майна, яке має засоби охорони від доступу сторонніх осіб (огорожа, наявність охоронця, сигналізація тощо). Це може бути контейнер, товарний вагон, охоронюваний загін та ін. Водночас не кожна територія, що охороняється, може бути визнана сховищем. Наприклад, не може бути сховищем охоронювана територія, що не призначена для зберігання матеріальних цінностей. Судова практика засвідчує, що не визнається сховищем неогороджена і така, що не охороняється, площа території, а також салони автомобілів.
Проникненням у житло, інше приміщення чи сховище розуміється вторгнення до них будь-яким способом (із застосуванням засобів подолання перешкод або без їх використання; обманним шляхом; з використанням підроблених документів тощо). Обов’язковою ознакою проникнення є його незаконність, тобто відсутність у особи права перебувати в цьому місці.
Суддя Максимюк Р.Ю. по справі № 346/455/13- к визнав винним Гнатюка Василя Ярославовича у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ст.185 ч.3 КК України, який шляхом віджиму вікна проник в будинок №6 по вулиці Берегова в селі Спас Коломийського району Івано-Франківської області, який належить потерпілій Гнатюк Ангеліні Вікторівні, звідки таємно викрав речі на загальну суму 17 927 грн.. 00 коп..
Викрадення майна особою не можна розглядати за ознакою проникнення у житло або інше приміщення чи сховище, якщо умисел на викрадення майна виник під час перебування в цьому приміщенні. Вирішуючи питання про наявність у діях винної особи зазначеної кваліфікуючої ознаки, слід з’ясовувати, з якою метою особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище і коли у неї виник умисел на заволодіння майном. Така обставина має місце лише тоді, коли проникнення до житла, іншого приміщення чи сховища здійснювалося з метою заволодіння чужим майном.
Так, наприклад, суддею Веселовим В.М. з’ясовано всі обставини справи № 346/2541/13, а саме, що Миронюк М.І. знаходився у гостях у потерпілої Гонтарєвої С.В., та під час перебування в гостях у останньої, вони розпивали спиртні напої і в ході чого виник конфлікт між його знайомим Гурським Р.Р. та Гонтарєвим О.В. Він в цей час зайшов в кухню квартири, де на столі побачив мобільний телефон марки “Нокіа”. Побачивши, що за його діями ніхто не спостерігає, він взяв мобільний телефон , та поклав в кишеню, вийшов з квартири і пішов додому. В подальшому, на наступний день, він здав телефон в ломбард “Скарбниця”, за що отримав 300 грн., які витратив на власні потреби.
Не може кваліфікуватись як проникнення в інше приміщення викрадення товару покупцем або сторонньою особою з магазину в ті години, коли він працює.
Наприклад, суддею Калинюк О.П. вірно кваліфіковано дії Вишиванюк Г.І. за ст..ст.. 185 ч.1, 15 ч.1КК України, котра 19.03.2013 року намагалася вчинити з приміщення магазину №14 ТзОВ “ 555 ТМ”, крадіжку продуктів харчування. Зокрема, взявши товар, вона, не оплативши за нього, поклала його до своєї матерчатої сумки, яку залишила біля каси магазину. Після цього вона повернулася до торгового залу, де взяла упаковку кавового напою та хліб, які також принесла до тієї каси, де залишила свою сумку. Здійснюючи оплату за кавовий напій та хліб, Вишиванюк ногою проштовхувала сумку із зазначеними продуктами харчування до іншого кінця каси. Після оплати за кавовий напій та хліб Вишиванюк, повернувшись з іншого відділу магазину, намагалася винести сумку з приміщення магазину. Однак, довести злочин до кінця Вишиванюк перешкодило затримання її службою охорони магазину, тобто з причин, які не залежали від її волі.(Справа № 346/1735/13)
Дії осіб, що привласнили чи допустили розтрату чужого майна, якщо вони не були наділені певною правомочністю щодо нього, однак за родом своєї діяльності мали доступ до цього майна (сторож, підсобний робітник, вантажник тощо), слід кваліфікували залежно від того, чи було в їхніх діях протиправне проникнення в сховище, приміщення чи вони перебували в цих приміщеннях у зв’язку з виконанням службових обов’язків.
Вчинення крадіжки, грабежу або розбою шляхом незаконного проникнення у житло, інше приміщення чи сховище не потребує додаткової кваліфікації за ст. 162 КК («Порушення недоторканності житла»), оскільки така незаконна дія є кваліфікуючою ознакою зазначених злочинів та охоплюється диспозицією закону про відповідальність за їх вчинення.
Вивчення зазначеної категорії справ показало, що в разі вчинення крадіжки, пошкодження під час незаконного проникнення у житло, інше приміщення чи сховище дверей, замків, гратів тощо судді оцінюють як спосіб проникнення, а тому ці дії додаткової кваліфікації не потребують.
Відшкодування шкоди
Аналізуючи справи про злочини проти власності не можна не згадати про потерпілих, які являються основною ланкою (причиною) при порушенні кримінальної справи даної категорії та розгляду їх в суді. Зокрема, по злочинам проти власності проходило 39 потерпілих - осіб, з яких жінок – 13, чоловіків – 26, вік потерпілих від 18 років і старше. Усім їм заподіяно матеріальної та моральної шкоди. Кількість юридичних осіб, яким заподіяно шкоду – 5.
Злочинами проти власності заподіяно моральної та матеріальної шкоди на суму 161 109 грн.
Відповідно до ст. 28 КПК, особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядається судом разом з кримінальною справою.
Цивільний позов може бути пред'явлений як під час досудового слідства і дізнання, так і під час судового розгляду справи, але до початку судового слідства.
Наприклад, суддя П»ятковський В.І. (справа № 346/356/13-к) визнав винними Кравця Данила Миколайовича за ч. 2 ст. 185 КК України та ч. 3 ст. 185 КК України, та Яцев”юк Олену Олександрівну за ч. 3 ст. 185 КК України і призначив їм покарання відповідно - три роки один місяць позбавлення волі та двіста сорок годин громадських робіт. Крім того суд постановив стягнути з Кравця та Яцев»юк на користь потерпілої Манявської Галини Миколаївни – 11383 грн. матеріальної шкоди та 1000 грн. моральної шкоди, оскільки останньою по даній справі було заявлено цивільний позов. Як вбачається, суд частково задоволив зазначений позов, оскільки потерпіла просила стягнути моральну шкоду, яку оцінила в суму 12 000 грн.
Також слід зазначити, що серед вивчених справ у багатьох випадках потерпілі не заявляли позови про відшкодування матеріальної і моральної шкоди.
Із прийняттям нового КПК України, запроваджується кримінальне провадження на підставі угод, а саме: укладення угоди між прокурором та обвинуваченим про визнання винуватості та угоди про примирення між потерпілим та обвинуваченим, що дає змогу скоротити час кримінального провадження, оскільки одразу після досягнення угоди провадження невідкладно надсилається до суду для її затвердження.
Угода про примирення - це угода між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим, в якій узгоджуються умови відповідальності підозрюваного або обвинуваченого за умови вчинення ним дій, спрямованих на відшкодування шкоди, завданої кримінальним правопорушенням. Особливістю угоди про примирення є те, що її укладення залежить не тільки від вирішення питань щодо порядку та умов відновлення майнової сфери потерпілого, а й від задоволення його моральних потреб (набуття відчуття безпеки, розкаяння підозрюваного (обвинуваченого, підсудного), зникнення міжособистісного конфлікту та ін.).
Наприклад, суддя Васильковський В.В. (справа № 346/3195/13) затвердив угоду про примирення від 27 травня 2013 року в кримінальному провадженні між потерпілою Боднар Л.В. та Савчук П.В., що обвинувачувався в кримінальному правопорушенні , передбаченого ст.. 185 ч.1КК України. Суддя, перевіривши угоду про примирення, матеріали кримінального провадження, вважав, що укладення угоди є добровільним та повністю відповідало вимогам ст.ст. 469, 471 КПК України.. Умови угоди про примирення не суперечили вимогам кримінального процесуального закону, міра покарання, про призначення якої дійшли згоди підозрюваний та потерпілий, визначена в межах санкції ч. 1 ст. 185 КК України. Порушень прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб не встановлено.
Призначення покарання
Відповідно до вимог ст. 65 КК при призначенні покарання за вчинення злочинів суд повинен врахувати ступінь тяжкості цього злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне і достатнє для її виправлення, а також запобігання вчиненню нею нових злочинів.
За перше півріччя 2013 року за вчинення злочинів, передбачених статтею 185 КК, судді призначили найчастіше такі покарання як громадські роботи, арешт, штраф, позбавлення волі.
Згідно з вимогами ст. 69 КК суд може призначити більш м’яке покарання, ніж передбачено законом, лише за наявності декількох обставин, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, з урахуванням особи винного.
Гнатюка Василя Ярославовича (суддя Максимюк Р.Ю. справа № 346/455/13 ) визнано винним вироком суду від 14.02.2013 року за ст.. 185 ч.3 КК України та призначено покарання два роки позбавлення волі. При обранні покарання Гнатюку суд врахував тяжкість вчиненого злочину, те, що злочин вчинено в стані алкогольного сп’яніння, взято до уваги те, що підсудний у вчиненому щиро розкаявся, за винного себе визнав повністю, сприяв розкриттю злочину, спричинена шкода відшкодована повністю, потерпіла претензій не має та просила його суворо не карати, тому суд вважав всі ці обставини такими, що пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, та з урахуванням особи обвинуваченого, який позитивно характеризується, суд вважав що йому слід обрати покарання нижче від найнижчої межі, застосувавши ст.69 КК України.
Згідно ст. 19 ч 2 КК України, не підлягає кримінальній відповідальності особа, яка під час вчинення суспільно небезпечного діяння, перебувала в стані неосудності, тобто не могла усвідомлювати свої дії або керуватися ними внаслідок хронічного психічного захворювання, тимчасового розладу психічної діяльності, недоумства або іншого хворого стану психіки. До такої особи за рішенням суду можуть бути застосовані примусові заходи медичного характеру.
Так, наприклад по справі № 346/760/13 (суддя Обідняк В.Д.) Цицоріна Станіслава Юрійовича визнано винним у вчиненні суспільно небезпечного діяння передбаченого ст. 185 ч.3 КК України та застосовано до останнього примусові заходи медичного характеру і госпіталізовано його до психіатричного закладу із посиленим наглядом. Як було встановлено актом № 33 амбулаторної судово-психіатричної експертизи, Цицорін страждає психічним розладом у формі параноїдальної шизофренії з прогредієнтним перебігом на фоні психопатоподібного дефекту особистості із схильністю до антисоціальних вчинків. На період часу, що відноситься до інкримінованого йому злочину перебував у стані і перебуває на даний час, при якому не здатний усвідомлювати свої дії та керувати ними. За станом психічного здоров'я Цицорін потребує застосування примусових заходів медичного характеру - надання стаціонарної психіатричної допомоги з посиленим наглядом.
Слід звернути увагу, що звільняючи від відбування покарання з випробуванням неповнолітніх осіб, слід врахувати положення ст. 104 КК, яка передбачає особливий порядок звільнення для цих осіб та в якій вказано, що іспитовий строк установлюється тривалістю від одного до двох років.
Суддею П»ятковським В.І. (справа № 0909/4357/2012) засуджено Сич Олександра Олександровича за ст. 185 ч.2 та 185 ч.3 КК України та призначено покарання за ст. 185 ч. 3 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – два роки позбавлення волі; за ст. 185 ч. 2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – один рік позбавлення волі. У відповідності до ст. 70 КК України призначено остаточне покарання шляхом повного поглинення менш суворого покарання більш суворим - два роки позбавлення волі. Суддею застосовано ст. 104 КК України та звільнено Сича від покарання з випробуванням з іспитовим строком два роки.
Проведене узагальнення засвідчило, що при розгляді зазначеної категорії кримінального провадженя судді вірно застосовують норми матеріального та процесуального права. Усі провадження розглянуті у встановлені строки, порушень не допускають.
Суддя Коломийського
міськрайонного суду Беркещук Б.Б.
вик. Костромін Н.Р.
_03_03.png)
