Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Узагальнення судової практики у справах про злочини неповнолітніх і втягнення їх у злочинну діяльність по справах, які розглянуті Коломийським міськрайонним судом у 2012 році.

Велике значення для профілактики злочинності серед неповнолітніх має процесуальна діяльність судів, що здійснюють провадження у кримінальних справах. Ефективні правові заходи, які суди застосовують щодо неповнолітніх, можуть реально сприяти попередженню вчинення ними нових злочинів та виправленню підлітків. Здійснюючи правосуддя, суди повинні забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод як підсудного неповнолітнього, так й інших учасників процесу.

Порядок провадження у справах про злочини неповнолітніх, як передбачалось ст. 432 Кримінально-процесуального кодексу України (далі — КПК), визначалося загальними правилами КПК для провадження кримінальних справ і, крім того, додатковими нормами, викладеними у гл. 36 КПК «Особливості провадження в справах про злочини неповнолітніх». У зазначеній главі містилися норми, якими передбачено підвищення захищеності прав неповнолітніх у кримінальному судочинстві.

Значні зміни відбуваються в злочинному середовищі серед неповнолітніх. Стан підліткової злочинності викликає занепокоєність та зумовлює необхідність пошуку нових засобів для її попередження, вжиття додаткових заходів з боку державних органів і громадськості, які б сприяли поступовому зменшенню злочинних проявів у середовищі неповнолітніх. Серед загальних заходів профілактики зазначених явищ важливе місце посідає процесуальна діяльність органів розслідування, прокуратури і суду, що здійснюють провадження у кримінальних справах про злочини неповнолітніх. У цій роботі необхідно значно підвищити якість розслідування і судового розгляду зазначеної категорії кримінальних справ.

На розгляді Коломийського міськрайонного суду знаходилось всього 30 кримінальних справ щодо 42 осіб про злочини, вчинені неповнолітніми, з яких розглянуто – 26, засуджено 30 осіб, з постановленням вироку – 21, закрито – 3, 2 – направлено за підсудністю.

Як свідчить судова практика, більшість засуджених підлітків вчинили злочини вперше. Але залишається значною кількість неповнолітніх , які до засудження раніше вже вчиняли злочини і притягалися до кримінальної відповідальності.

Велика кількість засуджених неповнолітніх на момент вчинення злочинів перебували поза контролем з боку суспільства, оскільки ніде не навчались і не працювали. Непоодинокі випадки, коли тільки в судовому засіданні з’ясовується, що 14-річна дитина не ходить до школи і не вміє ні читати, ні писати. Неефективною є профілактична робота з так званими важкими дітьми.

Із матеріалів кримінальних справ випливає, що вікові особливості неповнолітніх значно впливають на мотивацію їхніх вчинків. Такими особливостями є: недостатній життєвий досвід; схильність до наслідування; вплив на них оточуючих, особливо дорослих осіб; бажання показати себе самостійним і намагання звільнитися від контролю та опіки з боку батьків, вихователів; специфічне трактування таких понять, як сміливість, чесність, дружба; неправильна оцінка конкретних життєвих ситуацій; недостатній розвиток, а інколи і повна відсутність критичного ставлення до своїх вчинків, вчинків інших. Ці особливості підлітків потрібно враховувати слідчим і суддям, на яких покладено обов’язок здійснювати провадження справ про злочини неповнолітніх.

Значною мірою сприяють вчиненню злочинів неповнолітніми такі обставини, як безконтрольність з боку батьків, відсутність профілактичних заходів у роботі з «важкими» підлітками, їх незайнятість, вживання спиртних напоїв та наркотичних засобів, проблеми в сім’ях, безробіття батьків і відсутність у них коштів на утримання дітей.

Оцінюючи дії неповнолітніх, суди мають зважати на ту обставину, що в цілому неповнолітні за рівнем інтелектуального і вольового розвитку відстають від дорослих. Життєвий досвід у них ще недостатній, а якщо є упущення у вихованні, то вони можуть неправильно оцінювати конкретну ситуацію та вибирати лінію поведінки, помилятись у трактуванні змісту таких понять, як сміливість, дорослість, взірець для наслідування. Зважаючи на вікові особливості неповнолітніх, необхідно посилювати їх правову захищеність. Для гарантування правового захисту неповнолітніх на досудовому слідстві і в судовому розгляді законом передбачалось спеціальні норми, що встановлюють особливість провадження у цих справах:

1) участь законного представника, який має статус учасника судочинства (ст. 441 КПК);

2) обов’язкова участь захисника (п. 1 ст. 45 КПК);

3) доповнення предмета доказування у кримінальній справі (ст. 433 КПК);

4) виділення справи стосовно неповнолітнього в окреме провадження за наявності в ній дорослих учасників (ст. 439 КПК);

5) вирішення судом у вироку додаткових питань (ст. 445 КПК);

6) можливість застосування примусових заходів виховного характеру замість кримінального покарання (ст. 447 КПК);

7) порядок затримання та взяття від варту як запобіжний захід щодо неповнолітнього (ст. 434 КПК);

8) порядок виклику неповнолітнього обвинуваченого (ст. 437 КПК);

9) участь у судовому розгляді справи представників служби у справах неповнолітніх, міліції у справах неповнолітніх (ст. 442 КПК), підприємств, установ і організацій (ст. 443 КПК);

10) участь педагога або лікаря, батьків чи інших законних представників у допиті неповнолітнього обвинуваченого, коли йому не виповнилося 16 років або якщо його визнано розумово відсталим (ст. 438 КПК);

11) видалення неповнолітнього підсудного із залу судового засідання під час дослідження обставин, що можуть вплинути на неповнолітнього (ст. 444 КПК);

12) порядок пред’явлення обвинувачення і матеріалів справи неповнолітньому та його допит у присутності захисника (статті 438, 440 КПК).

Велике значення для індивідуалізації особи обвинуваченого (підсудного) при вирішенні питань, пов’язаних із застосуванням до нього кримінального та кримінально-процесуального закону, має з’ясування даних про його вік. Статтею 22 КК встановлено вік, з якого може настати кримінальна відповідальність за вчинення злочину. Судам слід мати на увазі, що вік неповнолітнього входить до переліку обставин, які відповідно до вимог ст. 433 КПК необхідно обов’язково з’ясувати. У справах стосовно неповнолітніх орган, який здійснює провадження, зобов’язаний вжити заходів до встановлення точної дати народження (число, місяць, рік) особи, яка притягається до кримінальної відповідальності. При цьому особа вважається такою, яка досягла певного віку, починаючи з наступної доби після дня народження. Дані про вік неповнолітнього мають підтверджуватися свідоцтвом про його народження. За відсутності документа, який підтверджує вік, або є обґрунтовані сумніви щодо оригіналу документа про народження, для встановлення віку обвинуваченого необхідно відповідно до п. 5 ст. 76 КПК призначити судово-медичну експертизу. У випадках, коли рік народження неповнолітнього встановлюється судово-медичною експертизою, днем народження треба вважати останній день року, зазначеного експертами, а при визначенні ними віку мінімальною і максимальною кількістю років (наприклад, від 14 до 15 років) необхідно виходити із передбачуваного експертизою мінімального віку такої особи.

Відповідно до вимог ст. 433 КПК в кожній кримінальній справі щодо неповнолітнього необхідно з’ясувати стан його здоров’я та загального розвитку, а за наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з душевним захворюванням, має бути також з’ясовано, чи міг він повністю усвідомлювати значення своїх дій і якою мірою міг керувати ними. Дані про стан здоров’я та загального розвитку неповнолітнього можуть впливати на вирішення таких важливих питань, як притягнення його до кримінальної відповідальності, обрання запобіжного заходу, міри покарання та інші.

Для з’ясування стану здоров’я неповнолітнього відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК мають бути допитані як свідки його батьки або особи, які їх замінюють (опікун, піклувальник), про те, чи не хворів неповнолітній тяжкими хворобами, чи немає у нього психічних або фізичних вад, які його здібності щодо логічного мислення, чи не відстає він у розвитку від однолітків. Якщо неповнолітній перебував на обліку у зв’язку з психоневрологічним захворюванням або перебував у лікарні, слід витребувати відповідні медичні документи. За наявності даних про розумову відсталість неповнолітнього відповідно до статей 76 і 433 КПК має бути призначена судово-психологічна експертиза або комплексна психологічно-психіатрична експертиза.

У випадках, коли одержані дані свідчать про розумову відсталість неповнолітнього, не пов’язану з психічним розладом, необхідно з’ясовувати рівень його розумової відсталості порівняно з рівнем розвитку осіб такого ж самого віку. Підліток з розумовим відставанням має менший запас знань і уявлень. Потрібно також з’ясувати, рівню розвитку якого віку відповідає фактичний розвиток неповнолітнього.

До справ про злочини неповнолітніх, як правило, долучаються характеристики зі школи, іншого навчального закладу, з місця проживання, роботи, а також довідки з міліції у справах неповнолітніх і служби у справах неповнолітніх про те, чи перебував неповнолітній на обліку, коли і за які правопорушення його взяли на облік, коли служба у справах неповнолітніх його справу розглядала, чи притягувався він до адміністративної відповідальності тощо.

Під час розгляду кожної справи також необхідно з’ясовувати умови життя і виховання неповнолітнього, тобто встановити факти щодо сімейно-побутових умов, його контактів з оточуючими. Це допомагає виявити безпосередні причини, які спонукали неповнолітнього до вчинення злочину, і зробити висновки, чи злочин є випадковим, чи він зумовлений причинами, які необхідно усунути. Напружені стосунки між батьками дуже негативно впливають на його виховання та поведінку. Судова практика свідчить, що у сім’ї, в якій неповнолітній був свідком пияцтва, злослів’я, бійок між батьками, він засвоює такі ж принципи поведінки і надалі сам починає так ставитися до інших.

Органи досудового слідства і суди відповідно до вимог ст. 59 Конституції в усіх випадках повинні забезпечити право неповнолітнього підозрюваного, обвинуваченого, підсудного на одержання кваліфікованої юридичної допомоги. Враховуючи вікові особливості неповнолітніх, закон надає таким особам можливість користуватися правовою допомогою фахівця. Участь захисника при провадженні досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді про злочини неповнолітніх є обов’язковою (п. 1 ч. 1 ст. 45 КПК). Зазначена вимога закону є однією з найважливіших особливостей провадження справ про злочини неповнолітніх. Відповідно до вимог ст. 44 КПК як захисники допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю в Україні, та інші фахівці у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги. Як захисники допускаються також близькі родичі обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, його опікуни або піклувальники, але у випадках і в порядку, передбачених КПК.

Участь захисника в судовому розгляді є обов’язковою незалежно від того, чи виповнилося підсудному на той час 18 років. Згідно зі ст. 370 КПК порушення права обвинуваченого на захист є істотним порушенням вимог кримінально-процесуального закону. Порушення вимог ст. 44 КПК щодо моменту допуску до участі у справі захисника може мати наслідком направлення судом справи прокурору для проведення додаткового досудового слідства (статті 246, 281 КПК), а при постановленні судом вироку — підставою для скасування такого вироку (п. 3 ст. 370 КПК) судовою інстанцією вищого рівня.

З метою забезпечення прав і законних інтересів неповнолітнього та досягнення попереджувальних результатів судового процесу суди повинні повідомляти міліцію і службу у справах неповнолітніх, а також підприємства, установи та організації, в яких навчається чи працює неповнолітній, про час і місце розгляду справи про вчинені ним злочини. Суд також вправі викликати в судове засідання представників зазначених органів і організацій.

Важливим засобом запобігання злочинності серед неповнолітніх є встановлення і притягнення до кримінальної відповідальності дорослих осіб, які спонукали неповнолітніх до вчинення злочину. Часто дорослі вже були судимі і втягують у злочинну діяльність молодь. Залучення підлітків до вживання алкоголю та наркотиків є додатковим мотивом для вчинення ними злочинів. Під час розгляду справ щодо неповнолітніх суди повинні ретельно досліджувати не тільки обставини пред’явленого підліткам обвинувачення, а й питання про те, чи не були вони втягнуті у злочин дорослими особами.

Втягнення неповнолітнього у злочин виявляється в діях дорослої особи, пов’язаних із безпосереднім психічним та фізичним впливом на неповнолітнього, вчинених з метою викликати у нього прагнення взяти участь у злочині, і передбачає ініціативну поведінку, пов’язану із впливом на неповнолітнього для залучення його до участі у злочині, зокрема переконання, залякування, підкуп, обман, розпалювання почуття помсти, заздрості або інших низьких спонукань, пропозицію вчинити злочин, обіцянку придбати або збути вкрадене, давання порад про місце і способи вчинення або про приховання слідів злочину, розпиття спиртних напоїв з неповнолітнім з метою полегшити схилення його до вчинення злочину тощо. Судам необхідно ретельно з’ясовувати характер взаємовідносин між дорослим і підлітком, оскільки ці дані можуть мати велике значення для з’ясування ролі дорослого у втягненні неповнолітнього у вчинення злочину. У процесуальних документах має бути зазначено, якими конкретно діями був втягнений неповнолітній у злочинну діяльність.

Як приклад можна навести кілька справ, які перебували на розгляді Коломийського міськрайонного суду у 2012 році.

Наприклад, кримінальна справа №0909/2867/2012 про обвинувачення Солонар Юрія Юрійовича, 1988 р.н.., Солонара Зіновія Юрійовича, 1997 р.н. за ст. 185 ч.2. 185 ч.3 КК України та Солонара Володимира Юрійовича, 1996 р.н. за ст. 185 ч.3 КК України. Судові засідання проводились за участі законного представника обвинувачених, представника служби у справах дітей Коломийської РДА та захисника. Призначаючи покарання підсудним Солонар Зіновію та Солонар Володимиру суд враховував характер та ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особи винних, обставини, що пом»якшують та обтяжують покарання. Приймаючи до уваги ту обставину, що підсудні щиро розкаялись у вчиненому злочині, активно сприяли розкриттю злочину, їхній молодий вік, вперше притягуються до кримінальної відповідальності, то суд вважав, що вони можуть бути перевиховані без ізоляції від суспільства і вважав за можливе застосувати ст. 104 КК України. Вироком Коломийського міськрайонного суду від 21 грудня 2012 року Солонар Зіновія Юрійовича визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст.ст. 185 ч.2, 185 ч.3 КК України та призначено покарання за ст. 185 ч.2 КК України – 1 рік позбавлення волі, за ст. 185 ч.3 КК України – 3 роки позбавлення волі. Відповідно до ст. 70 КК України шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено покарання 3 роки позбавлення волі та примінивши ст. 104 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік. Солонар Володимира Юрійовича визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.3 КК України та призначено покарання у виді 3 років позбавлення волі та примінивши ст. 104 КК України звільнено від відбування з випробуванням з іспитовим строком на 1 рік;

Кримінальна справа у №0909/3308/2012 про обвинувачення Кваснюка Романа Дмитровича. 1992 р.н., за ст. 307 ч.2, Антонюка Назара Ігоровича, 1993 р.н. за ст. 185 ч.2, Філіпповича Дмитра Степановича, 1995 р.н. (раніше судимого 09.07.2012 року за ст. 186 ч.2 КК України) за ст. 185 ч.2. Призначаючи покарання неповнолітньому підсудному Філіпповичу Дмитру суд враховував ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом’якшують та обтяжують покарання. Обставинами, які пом»якшують покарання судом визначались вчинення злочину неповнолітнім. Приймаючи до уваги ту обставину, що підсудний Філіппович Дмитро позитивно характеризувався по місцю проживання, добровільно відшкодував завдану майнову шкоду потерпілому, потерпілий на суворому покаранні не настоював, враховуючи його зізнання та щире каяття у вчиненому злочину, суд вважав за доцільне примінити ст. 69 КК України і перейти до іншого більш м»якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. 185 ч.2 КК України. Вироком Коломийського міськрайонного суду Філіпповича Дмитра Степановича визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.2 КК України та призначено покарання застосувавши ст. 69 КК України у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 грн. в прибуток держави. Запобіжний захід – підписку про невиїзд, залишено до набуття вироком законної сили. Як вбачається з матеріалів справи підсудний вищевказаний штраф оплатив, що підтверджується квитанцією;

Кримінальна справа №909/563/2012 по обвинуваченню Варчука Андрія Васильовича, 1988 р.н. та неповнолітнього Андріящука Ігоря Васильовича, 1995 р.н. за ст. 15 ч.1, 185 ч.3, 304 ч.1 КК України. Призначаючи покарання неповнолітньому підсудному Андріящук Ігорю Васильовичу, суд враховував характер і ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного, обставини, що пом»якшують та обтяжують покарання. Обставинами, які пом»якшують покарання судом визнаються зізнання та щире каяття у вчиненому злочині. Приймаючи до уваги ту обставину, що підсудний Андріящук Ігор Васильович до кримінальної відповідальності притягується вперше, позитивно характеризується по місцю проживання, молодий вік підсудного, відсутність тяжких наслідків, що злочин до кінця не доведено, то суд вважав за доцільне примінити ст. 69 КК України і перейти до іншого більш м»якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. 185 ч.3 за цей злочин. Вироком Коломийського міськрайонного суду Андріящука Ігоря Васильовича визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 15 ч.1, 185 ч.3 КК України та призначено покарання примінивши ст. 69 КК України – 100 годин громадських робіт.

Кримінальна справа №0909/2858/2012 по обвинуваченню Коженовської Аліни Францівни, 1992 р.н. та Лютник Христини Любомирівни, 1996 р.н. у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.2 КК України. В судовому засіданні неповнолітня Лютник Христина Любомирівна винною себе у пред»явленому їй обвинуваченні визнала повністю. Призначаючи покарання неповнолітній Лютник Христині Любомирівні суд приймав до уваги ту обставину, що вона до кримінальної відповідальності притягується вперше, враховуючи її молодий вік, позитивно характеризується по місцю проживання та навчання, потерпіла просила суворо не карати, то суд вважав за доцільне примінити ст. 69 КК України і перейти до більш м»якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. 185 ч.2 КК України. Вироком Коломийського міськрайонного суду Лютник Христину Любомирівну визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.2 КК України та призначено покарання примінивши ст. 69 КК України у виді громадських робіт на строк 80 годин.

Кримінальна справа №0909/2042/2012 про обвинувачення Сметанюка Романа Миколайовича, 1993 р.н. та неповнолітнього Галика Ярослава Михайловича, 1994 р.н. за ст. 15 ч.2, 185 ч.2 КК України. В судовому засіданні підсудний неповнолітній Галик Ярослав винним себе у пред»явленому обвинуваченні визнав повністю. Приймаючи до уваги ту обставину, що підсудний Галик Ярослав Михайлович до кримінальної відповідальності притягується вперше, молодий вік, позитивно характеризується по місцю проживання, то суд вважав за доцільне примінити ст. 69 КК України і перейти до іншого більш м»якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції ст. 185 ч.2 за цей злочин. Вироком Коломийського міськрайонного суду Галика Ярослава Михайловича визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ст. 15 ч.2, 185 ч.2 КК України та призначено покарання примінивши ст. 69 КК України у виді громадських робіт на строк 60 годин.

Кримінальна справа №1-191/2011 про обвинувачення неповнолітнього Заграновського Василя Степановича, 1993 р.н. за ст. 185 ч.2,3, 389 ч.2 КК України, неповнолітнього Братовника Василя Васильовича, 1993 р.н. за ст. 185 ч.2 КК України, Лозінського Олександра Вікторовича, 1991 р.н. за ст. 185 ч.2 КК України та Фатєєва Руслана Васильовича, 1992 р.н. за ст. 185 ч.2 КК України. В судовому засіданні підсудні вину визнали повністю. Вироком Коломийського міськрайонного суду неповнолітнього Заграновського Василя Степановича визнано винним за ст. 185 ч. 2,3, 389 ч.2 КК України і призначено покарання за ст. 185 ч.2 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 6 місяців, за ст. 185 ч.3 КК України застосувавши ч.1 ст. 69 КК України у вигляді позбавлення волі на строк 11 місяців і 24 дні, за ст. 389 ч.2 КК України у вигляді арешту на строк 5 місяців. На підставі ст. 70 КК України визначено покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим у вигляді позбавлення волі на строк 11 місяців і 24 дні. Приєднано частково згідно ст. 71 КК України не відбуте покарання за вироком Коломийського міськрайонного суду від 29 грудня 2010 року про його засудження за ч.3 ст., 185, 69 КК України до 120 год. громадських робіт, залишилось невідбутого 61 годин або 7 днів позбавлення волі по розрахунку 1 день позбавлення волі відповідає 8 годинам громадських робіт згідно ст. 72 ч.1 п. г КК України і визначено остаточне покарання шляхом часткового складання призначених покарань у вигляді позбавлення волі на строк 1 рік. Неповнолітнього Братовника Василя Васильовича визнано винним за ст. 185 ч.2 КК України і призначено покарання у вигляді позбавлення волі на строк 6 місяців. На вирок Коломийського міськрайонного суду було подано апеляцію від прокурора Коломийської міжрайонної прокуратури у зв»язку із м»якістю призначеного покарання, яка в подальшому була відкликана прокурором.

Кримінальна справа №0909/2577/2011 про обвинувачення Титика Василя Стефановича, 1991 р.н., неповнолітнього Кулюшина Романа Васильовича, 1994 р.н. та неповнолітнього Чередарчука Андрія Романовича, 1995 р.н. за ст. 185 ч.2, 15 ч.2, 185 ч.2 КК України. В судовому засіданні підсудні вину в скоєному визнали повність та розкаялись. Обставин, які обтяжують підсудним покарання суд не вбачав. До обставин, які пом»якшують покарання підсудним неповнолітнім Кулюшину Р.В. та Чередарчуку А..Р. суд відносить щире каяття у вчиненому, перше притягнення до кримінальної відповідальності, позитивну характеристику, неповнолітній вік та відсутність життєвого досвіду, відшкодування заподіяної шкоди, а тому вважає за можливе застосувати до них ст. 69 КК України та призначити покарання нижче нижчої межі ніж визначено санкціями статей, за якими вони обвинувачуються. Вироком Коломийського міськрайонного суду Кулюшина Романа Васильовича визнано винним за ст. 185 ч.2 КК України із застосуванням ст.69 КК України – 100 громадських робіт, за ст. ст. 15 ч.2, 185 ч.2 КК України із застосуванням – 60 громадських робіт. На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим – 100 годин громадських робіт. Чередарчука Андрія Романовича визнано винним за ст. 185 ч.2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – 100 годин громадських робіт, за ст.ст. 15 ч.2, 185 ч.2 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – 60 годин громадських робіт. На підставі ст. 70 КК України визначено остаточне покарання у вигляді 100 годин громадських робіт.

При призначенні покарання неповнолітньому суд повинен враховувати не тільки ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом’якшують чи обтяжують покарання, а також умови його життя та виховання, вплив дорослих, рівень розвитку та інші особливості розвитку неповнолітнього.

Суди мають дотримуватися вимог ст. 98 КК щодо видів покарань, які можуть бути призначені неповнолітнім за вчинений злочин. Перелік видів покарань є вичерпним. Виходячи з положень ст. 98 КК інші види покарань — обмеження волі, конфіскація майна, довічне позбавлення волі — до неповнолітніх застосовуватися не можуть, у тому числі і в порядку переходу до іншого, більш м’якого виду основного покарання відповідно до ст. 69 КК. Так, до неповнолітніх, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі основні види покарань, як штраф, громадські або виправні роботи, арешт, позбавлення волі на певний строк та додаткові покарання у виді штрафу і позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Наприклад: кримінальна справа №0909/5982/2012 про обвинувачення Ільків Марії Михайлівни, 1995 р.н за ст. 185 ч.1 КК України.У судовому засіданні знайшла підтвердження вина підсудної у таємному викраденні чужого майна, тобто скоєнні злочину передбаченого ст. 185 ч.1 КК України. При обранні покарання підсудній суд приймав до уваги ступінь суспільної небезпеки вчиненого злочину та дані про її особу. Обставин, що обтяжують покарання суд не вбачав. До обставин, що пом»якшують покарання підсудній суд відніс щире розкаяння у вчиненому, просьбу потерпілої суворо не карати, відшкодування заподіяної шкоди, неповнолітній вік та відсутність життєвого досвіду. Вироком Коломийського міськрайонного суду Ільків Марію Михайлівну визнано винною за ст. 185 ч. 1 КК України та призначено покарання 120 годин громадських робіт.

На розгляді в Коломийському міськрайонному суді знаходились дві кримінальні справи по яких було закрито провадження по справі. Наприклад:

Кримінальна справа №909/585/2012 по обвинуваченню Яковіщука Олега Романовича за ознаками злочину передбаченого ст. 186 ч.1 КК України. В судовому засіданні підсудний неповнолітній Яковіщук Олег Романович, 26.09.1994 р.н., вину визнав в повному обсязі пред»явленого йому обвинувачення та заявив клопотання, про застосування до нього Закону України «Про амністію» від 08.07.2011 року. Суд, заслухавши думку прокурора, який не заперечував щодо задоволення клопотання підсудного, його законного представника, захисника, представника Служби у справах дітей Коломийської міської ради, дослідивши та оцінивши матеріали справи в їх сукупності вважав, що дане клопотання підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що підсудний неповнолітній Яковіщук Олег Романович, 04 липня 2011 року вчинив злочин, передбачений ст. 186 ч.1 КК України, котрий по класифікації відноситься до злочину невеликої тяжкості і мав місце до вступу в силу Закону України «Про амністію у 2011 році» від 08 липня 2011 року. Згідно ст. 1 п. «а» Закону України «Про амністію у 2011 році» передбачено звільнення від покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, засуджених за умисні злочини, які не є тяжкими або особливо тяжкими та злочини, вчинені з необережності, які не є особливо тяжкими, осіб, які на момент вчинення злочину були неповнолітніми. Враховуючи вищенаведене, постановою Коломийського міськрайонного суду звільнено від кримінальної відповідальності за вчинення злочину передбаченого ч.1 ст. 186 КК України – Яковіщука Олега Романовича та закрито провадження в даній справі внаслідок акту амністії.

Кримінальна справа №0909/2035/2012 про обвинувачення Федірко Богдана Івановича. 1996 р.н. у вчиненні злочину передбаченого ст. 185 ч.1 КК України. В судовому засіданні від захисника підсудного неповнолітнього Федірко Богдана поступило клопотання про закриття кримінальної справи відносно підсудного і звільнення його від кримінальної відповідальності у зв»язку з передачею на поруки трудовому колективу П»ядицької ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. Мельничука Коломийського району Івано-Франківської області, що підтвердив витягом з протоколу загальних зборів від 08 червня 2012 року П»ядицької ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. Мельничука Коломийського району. Суд, вислухавши думку прокурора, який не заперечив щодо задоволення клопотання, думку учасників процесу, перевіривши матеріали кримінальної справи прийшов до висновку, що клопотання підставне та підлягає до задоволення. Злочин у вчиненні якого обвинувачується підсудний неповнолітній Федірко Богдан згідно ст. 12 КК України є злочином середньої тяжкості. Згідно ст. 47 КК України особі, яка вперше вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості та щиро покаялась, може бути звільнена від кримінальної відповідальності з передачею її на поруки колективу підприємства, установи чи організації за їхнім клопотанням за умови, що вона протягом року з дня передачі її на поруки виправдає довіру колективу, не ухилятиметься від заходів виховного характеру та не порушуватиме громадського порядку.

Постановою Коломийського міськрайонного суду кримінальну справу про обвинувачення Федірко Богдана Івановича, 10.11.1996 р.н. у вчиненні злочину, передбаченого ст. 185 ч.1 КК України провадженням закрито, звільнивши його від кримінальної відповідальності у зв»язку з передачею на поруки трудовому колективу П»ядицької ЗОШ І-ІІІ ступенів ім. С. Мельничука Коломийського району Івано-Франківської області.

Крім того дві справи були направлені за підсудністю: кримінальна справа №0909/3213/2012 про обвинувачення Христана Анатолія Володимировича, 1996 р.н. за ч.3 ст. 185 КК України згідно постанови Коломийського міськрайонного суду було направлено голові апеляційного суду Івано-Франківської області для вирішення питання про передачу її на розгляд Івано-Франківському міському суду, так як судом встановлено, що на даний час в провадженні Івано-Франківського міського суду знаходиться інша кримінальна справа про обвинувачення Христан Анатолія Володимировича.

Кримінальна справа №1-499 про обвинувачення Христана Анатолія Володимировича за ст.185 ч.3 згідно постанови Коломийського міськрайонного суду від 31 січня 2012 року було направлено Апеляційному суду Івано-Франківської області для вирішення питання про передачу справи до Івано-Франківського міського суду.

Застосовуючи міру покарання, суди мають враховувати всі обставини в їхній сукупності, які впливають на його вид та розмір. Однак при призначенні неповнолітнім покарання суди припускаються помилок, не завжди враховують передбачені законом особливості особи неповнолітнього та інші обставини.

Мета узагальнення з вищезазначеної проблеми — дослідження щодо застосування судами чинного законодавства, яким передбачена відповідальність неповнолітніх за вчинені злочини, виявлення при цьому складних питань у судовій практиці та з’ясування можливих шляхів для їх вирішення.

В узагальненні звернено увагу на те, що вперше неповнолітній стикається із законом при спілкуванні з представниками органів внутрішніх справ, і тому на них покладається важливий обов’язок продемонструвати, що держава охороняє права та законні інтереси фізичних та юридичних осіб і що кожний, хто вчинив злочин, буде притягнутий до відповідальності і нестиме тягар покарання. Водночас представники органів дізнання і досудового слідства мають переконливо довести неповнолітньому, який оступився, що держава в особі представника правоохоронних органів та судді зацікавлена насамперед у тому, щоб він став на шлях виправлення, що держава поважає його права і забезпечує їх, щоб неповнолітня особа отримала переконливий виховний потенціал, який би дав їй можливість усвідомити, що вона має жити за правилами, які встановлені суспільством, критично поставитися до своїх дій і стати на шлях виправлення.

Суддя Коломийського Димашок В.П.

міськрайонного суду

Помічник судді Саловська Х.Я.