Узагальнення судової практики розгляду заяв (наказне провадження ) та позовних заяв про стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати за 2014 рік.
Аналіз статистичних показників розгляду справ даної категорії.
Аналіз матеріалів справ категорії щодо стягнення нарахованої але не виплаченої заробітної плати свідчить про те, що протягом 2014 року Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області розглянуто 9 цивільних справ (позовного провадження) про виплату заробітної плати, у тому числі: 6 із ухваленням рішення (із них 4 із задоволенням позову), 2 – залишено заяви без розгляду, 1 – закрито провадження у справі. Щодо грошових коштів, то, згідно даних, пред’явлено до стягнення 732 349 грн., а присуджено до стягнення – 290 537 грн.
Що стосується наказного провадження, то у 2014 році Коломийським міськрайонним судом видано 98 судових наказів про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати. Всього підлягала до стягнення сума пред’явлена по наказах – 425 194 грн..
Результати вивчення статистичних показників розгляду цивільних справ зазначеної категорії свідчать про те, що протягом 2013 року Коломийським міськрайонним судом розглянуто 8 справ (позовного провадження) про виплату заробітної плати, у тому числі: 6 із ухваленням рішення (із них 5 із задоволенням позову), 1 – залишено заяву без розгляду, 1 – закрито провадження у справі. Пред’явлено до стягнення 234 555 грн., а присуджено до стягнення – 156 321 грн.
Щодо заяв про видачу судового наказу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати, то їх кількість у 2013 році становила – 5 , сума пред’явлена до стягнення - 30 585 грн.
Як вбачається з вищенаведених даних у 2014 році на 1 справу позовного провадження категорії: спори, що виникають із трудових правовідносин про виплату заробітної плати, розглянуто більше ніж у 2013 році, а у наказному провадженні в 2014 році розглянуто на 93 справи більше ніж у попередньому 2013 році.
Загальна характеристика розгляду справ про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Конституцією, як основним законом України закріплено право на працю і заробітну плату, а саме у ст. 43 зазначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
В свою чергу Кодексом законів про працю України дано визначення заробітної платні, де в ст. 94 зазначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про оплату праці» держава здійснює регулювання оплати праці працівників підприємств усіх форм власності шляхом встановлення розміру мінімальної заробітної плати та інших державних норм і гарантій, встановлення умов і розмірів оплати праці керівників підприємств, заснованих на державній, комунальній власності, працівників підприємств, установ та організацій, що фінансуються чи дотуються з бюджету, а також шляхом оподаткування доходів працівників.
Таким чином держава дає гарантії громадян та інших осіб на отримання заробітної платні за виконану працю не нижче встановленого законодавством рівня. Разом з тим існують різні системи оплати праці у зв’язку з специфікою праці передбачені Кодексом законів про працю України та іншими нормативними актами.
Між тим важливим питанням залишається строки оплати праці, які передбачені ст. 115, 116 Кодексу законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про оплату праці».
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В українському законодавстві існує декілька видів відповідальності за порушень законодавчих норм про виплату заробітної платні. Передусім у ст.36 Закону України «Про оплату праці» встановлені дисциплінарна, матеріальна, адміністративна та кримінальна відповідальності.
Так, відповідно до цивільного процесуального законодавства справи про стягнення заборгованості по заробітній платі розглядаються в порядку наказного та позовного провадження.
Так, згідно п.1 ч.1 ст. 96 ЦПК України судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.
Інститут наказного провадження необхідний для своєчасного і швидкого відновлення порушеного права, оскільки він має короткий строк розгляду (три дні з моменту винесення ухвали про відкриття наказного провадження) і проводиться без судового засідання і виклику сторін. Однак, для реалізації наказного провадження необхідно мати на увазі, що безумовної підставою для реалізації наказного провадження є відсутність спору про право, а це значить, що у заявника повинні бути безспірні докази порушення його прав боржником.
Якщо ж все таки існує спір про право, будь-то неузгодженні суми чи відсутність безумовних підстав або інше, то у заявника є можливість звернутися в порядку позовного провадження на підставі ст. 118-120 ЦПК України.
Таким чином у порядку видачі судового наказу не можуть заявлятися вимоги щодо стягнення з боржника середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що передбачено ст. 117 КЗпП, оскільки в даному випадку суд повинен встановити вину власника або уповноваженого органу на підставі наданих сторонами доказів.
Наприклад, 07 березня 2014 року ухвалою судді Хільчука І.І. (справа № 346/1185/14 ц) відмовлено Васкулу П.П. у прийнятті заяви про видачу судового наказу про стягнення з Коломийської центральної районної лікарні заборгованості з виплати заробітної плати при звільненні в сумі 1168,23 грн., та середнього заробітку за час затримки розрахунків при звільненні в сумі 6795,98 грн. Суддя встановив, що із поданих заявником документів вбачається наявність спору , оскільки останній просив суд стягнути з боржника не тільки заборгованість з виплати заробітної плати при звільненні, а й середній заробіток за час затримки розрахунків при звільненні, хоча наступного дня після звільнення був переведений на посаду лікаря Коломийської станції швидкої медичної допомоги. Відповідно до п.2ч.3 ст.100 ЦПК України суддя відмовив у прийнятті заяви про видачу судового наказу та роз’яснив заявнику його право на звернення з вимогою до суду у позовному порядку.
Прикладом розгляду справи в порядку наказного провадження може бути справа № 346/892/14 ц. На підставі ст. ст. 95-99, 102,103 ЦПК України 24 лютого 2014 року суддею Обідняк В.Д. видано судовий наказ про стягнення з Коломийської центральної лікарні заборгованості по заробітній платі на користь Левицького Р.І. в розмірі 4 409,79 грн.
22 вересня 2014 року суддею Коломийського міськрайонного суду Васильковським В.В. розглянуто заяву Гаврилюк Л.Й. про стягнення нарахованої , але не виплаченої заробітної плати з Коломийського експериментального заводу ПРУТ. Судовим наказом стягнуто з заводу Прут на користь Гаврилюка 12 955,72 грн. боргу .
Відповідно до вимог ст. 96 ч. 1 ЦПК України судовий наказ може бути видано, у разі якщо заявлено вимогу про стягнення нарахованої, але не виплаченої працівникові суми заробітної плати.
Статтею 118 ч.3 ЦПК України визначено, що позовна заява щодо вимог, визначених у частині першій статті 96 ЦПК України , може бути подана тільки в разі відмови у прийнятті заяви про видачу судового наказу або скасування його судом.
Так, суддя Васильковський В.В. ознайомившись з матеріалами справи № 346/2102/14 ц за позовом Кричфалушія А.І. до ПАТ «Коломийський завод КРП» про стягнення заробітної плати , 17 квітня 2014 року встановив, що вона не відповідає вимогам ст..119 ЦПК України, а саме позовна заява не містить відомостей про повне найменування відповідача, засоби зв’язку сторін , а також в порушення вимог ч.6 вищезгаданої статті, позивач не надав копію ухвали про відмову у прийнятті заяви про видачу судового наказу. Ухвалою суду позовну заяву залишено без руху та надано позивачу час для виправлення вищезгаданих недоліків. 05 травня 2014 року вищезгаданий позов повернуто позивачу , оскільки останній не усунув у встановлений строк недоліки.
Виходячи з аналізу ст.115,116,117 КЗпП України можна встановити істотні умови для встановлення наявності порушення прав робітника: наявність трудових відносин, розмір заробітної платні та інших платежів, строк розрахунку, наявність заборгованості, вина сторін, строк звернення позивача (заявника) до суду. Таким чином суд встановивши дані обставини приймає рішення.
Прикладом може бути справа № 346/5055/14 ц за позовом Венц Г.Б. до Коломийського експериментального заводу «Прут» в котрому позивач просила стягнути з відповідача 6 238,44 грн. інфляційних втрат та 563,04 грн. – 3% річних, 38 500 грн. заборгованості по заробітній платі , 6 000 грн. компенсації завданої моральної шкоди та визначити порядок виконання рішення суду, шляхом передачі у власність позивачу майна, належного на праві власності Коломийському експериментальному заводу «Прут» в рахунок стягнутої з боржника на її користь суми коштів. Під час розгляду справи, за заявою позивача позовну заяву в частині визначення порядку виконання рішення суду шляхом передачі у власність позивачу майна, належного на праві власності заводу «Прут» в рахунок стягнутої з боржника на її користь суми коштів залишено без розгляду.
Судом по даній справі було надано запит на адресу відповідача про надання довідок про розмір заборгованості по заробітній платі та довідку про середній заробіток позивачки, на що було отримано відповідь та подана розшифровка по виплаті та нарахуванню заробітної плати позивачці, з яких вбачалось, що заборгованість відповідача перед позивачем становить 16139 грн. 19 коп.
Відповідно нарахування індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми були проведені згідно реально існуючої заборгованості, а саме – розрахунок 3% річних по заробітній платі за вказаний період становив 1339 грн. 92 коп., розрахунок суми компенсації по заробітній платі за вказаний період – 2995 грн. 82 коп.
Судом було встановлено, що позивач не представила суду ні розміру свого посадового окладу, ні періоду за який їй було сплачено заробітну плату, ні періоду за який їй заробітну плату не сплачено, однак нараховано, ні розрахунку сплаченої та нарахованої заробітної плати. Також, судом встановлено, що на підприємстві були видані накази про переведення працівників на неповний робочий день та тиждень (про що було відомо позивачу, однак скрито від суду), відповідно нарахування заробітної плати за періоди, які зазначені позивачем, проводились відповідно до діючих наказів.
Суддя Веселов В.М. 14 листопада 2014 року ухвалив рішення, яким позов задоволив частково, стягнув з державного підприємства «Коломийський експериментальний завод «Прут» на користь позивачки Венц Г.Б. заборгованість по заробітній платі станом на 16 вересня 2014 року в сумі 24 474 грн. 93 коп., з яких 16 139 грн. 19 коп. – заборгованість по заробітній платі, 2 995 грн. 82 коп. інфляційних витрат та 1 339 грн. 92 коп. - 3% річних та 4 000 грн. моральної шкоди. В решті позовних вимог позивачу відмовлено. Рішення не оскаржувалось та вступило в законну силу.
Підставою відповідальності власника (підприємства) - є склад правопорушення, який включає два юридичних факти - порушення власником строків розрахунку при звільненні (ст. 116 КЗпП) та вина власника. Не слід думати, що вина власника виключається при відсутності грошей на розрахунковому рахунку, фінансових труднощах підприємства тощо.
Затримка розрахунку з працівником за відсутності спору про розмір належних працівникові сум тягне обов'язок власника провести на користь працівника виплату середнього заробітку за весь час затримки розрахунку. Пред'являючи таку вимогу до власника, працівник не зобов'язаний доводити наявність будь-яких шкідливих наслідків затримки розрахунку при звільненні.
Так, суддею Димашком В.П. по справі № 346/1291/14 ц позов Дмитрика В.М. до Коломийської центральної районної лікарні про стягнення розрахункових коштів та середнього заробітку за затримку їх виплати 03 червня 2014 року задоволено повністю та стягнуто з відповідача на користь позивача 3 735 ,87 грн. невиплачених розрахункових коштів при звільненні та 5454,40 грн. середнього заробітку за затримку їх виплати.
В судовому засіданні представник відповідача позовні вимоги визнав частково , в частині стягнення на користь позивача 3 735,87 грн. не виплачених розрахункових коштів при звільненні, а в частині стягнення 5 454,40 грн. середнього заробітку за затримку їх виплати просив відмовити, оскільки причиною невиплати розрахункових була відсутність кошторисних призначень. Суд, при розгляді даної справи, вважав, що відсутність коштів у відповідача не виключає його відповідальність , що передбачена ст.. 117 КЗпП України
Висновки
Згідно із частиною 1 статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Таким чином, аналіз наведених справ та застосованих норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов’язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Важливим питанням є застосування строку позовної давності при розгляді справ даної категорії. Рішенням Конституційного суду України від 22.02.2012р. №4-рп/2012 дано офіційне тлумачення положень ст. 233 КЗпП України у взаємозв’язку з положеннями ст.ст. 117, 231-1 КЗпП України. Конституційний суд України визначив, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку при звільненні та при відшкодуванні завданої при цьому моральної шкоди встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично з ним розрахувався.
Крім того Рішенням Конституційного суду України від 15.10.2013р. №1-18/2013 дано офіційне тлумачення положень ч. 2 ст. 233 КЗпП, де зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем.
Таким чином як закон так і Конституційний суд України розмежував спори про виплату заробітної плати та інші трудові спори, постановивши, що перші мають необмежений строк позовної давності, а другі – 3 місяці (крім спорів про звільнення, та відшкодування матеріальної шкоди). Тому, слід звернути увагу, що на платежі передбачені ст.117 КЗпП та інші, що не є заробітною платою встановлений строк позовної давності у 3 місяці з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Відповідно до ч.2 ст.214 ЦПК України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 355 цього Кодексу.
Таким чином для того щоб зробити єдиною і правильною практику розгляду справ про стягнення заборгованості по заробітній платі та застосування ст. 117 КЗпП рекомендовано під час прийняття рішень та винесення ухвал звертати увагу на правові позиції Верховного суду України, передусім на наступні.
Постанови Верховного суду України від 27.03.2013р. по справі № 6-15цс13, від 22.05.2013р. по справі № 6-34цс13, від 06.07.2013р. по справі № 6-60цс13, від 03.07.2013р. по справі № 6-67цс13, від 20.11.2013р. по справі №6-114цс13, від 31.11.2013р. по справі № 6-120цс12, від 23.01.2013р. по справі № 6-127цс12, від 11.12.2013р. по справі № 6-136цс13, від 25.12.2013р. по справі № 6-141цс13, від 06.02.2013р. по справі № 6-151цс12, від 29.01.2014р. по справі №6-144ц13. Також слід звертати на Постанову Пленуму Верховного суду України від 24.12.1999р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про працю».
Підводячи підсумок до вищевказаного, слід зазначити, що судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області в цілому правильно вирішували спори про стягнення заборгованості по заробітній платі.
Суддя Коломийського
міськрайонного суду Беркещук Б.Б.
виконала помічник судді Костромін Н.Р.
_03_03.png)
