Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

20 жовтня 2015, 16:21

Узагальнення:

«Проблемні питання розгляду справ у спорах про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП: страхове відшкодування, визначення розміру шкоди, за період 2014 р. та перше півріччя 2015 р.»

Серед справ за позовами про відшкодування шкоди одними з найпоширеніших у судовій практиці є справи, приводом для виникнення яких стало пошкодження транспортних засобів. Найчастіше таке пошкодження буває наслідком дорожньо-транспортних пригод (ДТП)

Чинним законодавством України транспортний засіб віднесено до джерела підвищеної небезпеки, тому заподіяна внаслідок ДТП матеріальна та моральна шкода підлягає відшкодуванню.

Аналізуючи статистичні дані щодо розгляду Коломийським міськрайонним судом цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, слід зазначити, що судова статистика не відображає вказану категорію цивільних справ у окремій категорії їх розгляду. В узагальненні вивчались справи розглянуті судом за період 2014 р. та перше півріччя 2015 р.

Розгляд справ за позовами, що виникають при відшкодуванні шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, врегульовано зокрема, статтями 3, 27, 41, 68 Конституції України, Цивільним кодексом України (далі – ЦК), законами України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух»; від 07 березня 1996 року № 85/96-ВР «Про страхування»; від 01 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі – Закон № 1961-IV); від 05 липня 2011 року № 3565-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо усунення надмірного державного регулювання у сфері автомобільних перевезень»; від 18 січня 2001 року № 2245-III «Про об’єкти підвищеної небезпеки»; Правилами дорожнього руху України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306; Правилами добровільного страхування транспортних засобів (КАСКО), затвердженими Укрстрахнаглядом 25 березня 1997 року № 19-1; постановою Кабінету Міністрів України від 06 січня 2005 року № 5 «Про затвердження максимальних розмірів страхових платежів за договорами міжнародного обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»; розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 17 листопада 2011 року № 698 «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України» та іншими нормативно-правовими актами.

Цивільно - правова відповідальність за заподіяння такої шкоди настає тільки у разі її цілеспрямованості, на прикладі автомобіля, тільки при його використанні за цільовим призначенням. В інших випадках, наприклад, таких як нанесення особі тілесних ушкоджень пасажиром, який відкрив двері не рухомого автомобіля, збиток відшкодовується на загальних підставах (1166 ЦК). При цьому шкода, заподіяна особі або майну, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Згідно з роз’ясненнями, даними в Постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ « Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01.03.2013 р., оскільки у спорах, що виникають із відносин відшкодування шкоди, сторонами є як юридичні, так і фізичні особи, а також з урахуванням вимог статей 15–16, частини другої статті 118 ЦПК при визначенні судової юрисдикції суди мають виходити з того, що такі справи підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства у разі, якщо однією зі сторін є фізична особа. При цьому позов юридичної особи (фізичної особи – підприємця) до юридичної особи (фізичної особи – підприємця) із залученням фізичної особи – водія як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, з урахуванням положень статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі – ГПК) не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду виникає у його заподіювача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки - незалежно від наявності вини. Разом з тим особа, що заподіяла шкоду, звільняється від обов'язку відшкодувати збиток, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина 5 статті 1187 ЦК, пункт 1 частини 2 статті 1167 ЦК). Під умислом потерпілого мається на увазі протиправна поведінка, коли потерпілий не тільки бажає, а й свідомо допускає настання шкоди.

Обов’язок доведення умислу потерпілого або наявності непереборної сили законом покладається також на володільця джерела підвищеної небезпеки, оскільки діє цивільно-правова презумпція заподіювача шкоди. Тому саме відповідач має довести що шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, було спричинено внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, тобто не з його вини.

Груба необережність (наприклад, порушення ПДР в нетверезому стані) потерпілого також може зменшити розмір відшкодування залежно від розміру його провини.

До осіб, які зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, належать фізичні або юридичні особи, які володіють (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позики) транспортним засобом, або іншим джерелом небезпеки. Отже, власником джерела підвищеної небезпеки визнається тільки та особа, яка на відповідних правових підставах ним володіє. Також відповідальність за шкоду заподіяну внаслідок ДТП буде нести особа, яка під час керування автомобілем має водійське посвідчення і техпаспорт, переданий власником транспортного засобу.

Крім того, до осіб, які здійснюють діяльність з підвищеною небезпекою, не можна віднести водія автомобіля, керуючого ним на підставі трудового договору з власником транспортного засобу (роботодавцем). Працівник - водій без наявності прав власності на автомобіль у разі ДТП може бути притягнутий до відповідальності лише роботодавцем і тільки в регресному порядку відповідно до статті 1191 ЦК.

Так, по справі № 346/1899/14 ц позивач Особа 1 звернувшись з позовом до відповідача Особи 2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, просив суд стягнути з відповідача матеріальну шкоду в розмірі 78 600 грн. та 121 400 грн. моральної шкоди, представивши суду як докази висновок експерта, фото таблицю, копії листка непрацездатності, фіксальні чеки, медичні документи. В судовому засіданні Особа 2 позов не визнав, вважав себе неналежним відповідачем, просив відмовити у задоволенні позовних вимог. Судом по даній справі було встановлено, що постановою Бородянського районного суду відповідача у здійсненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України звільнено від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. У вищезгаданій постанові було зазначено, що Особа 2 в судовому засіданні визнала вину повністю. Також, судом встановлено, що відповідач на час вчинення ДТП перебував у трудових відносинах з ТОВ «Ромбудкерам» та керував автомобілем Камаз на підставі шляхового листа. Суд, врахувавши, відмову позивача про заміну неналежного відповідача на ТОВ «Ромбудкерам» та страхової компанії (позивач посилався на те, що відповідача у судовому порядку визнано винним у ДТП і останній зобов’язаний відшкодувати йому завдані злочином майнову та моральну шкоди), дійшов висновку, що відповідач не являвся володільцем джерела підвищеної небезпеки, а тому не несе відповідальності за завдану шкоду перед потерпілим, тому в задоволенні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 78 600 грн. відмовив. Судом 24 березня 2015 року частково задоволено позов та стягнуто на користь позивача 10 000 грн. моральної шкоди. Ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області дане рішення залишено без зміни.

Визначення розміру і способу відшкодування шкоди

Шкода, заподіяна майну, може бути відшкодована в натурі або в повному обсязі з урахуванням упущеної вигоди. Коли відшкодування шкоди в натурі неможливо, потерпілому відшкодовуються збитки в повному обсязі відповідно до реальної вартості втраченого майна.

ВССУ звернув увагу на порядок відшкодування суми, витраченої на відновлення колишнього стану речі, пошкодженої джерелом підвищеної небезпеки і що мала певну зношеність (наприклад, автомобіль). Так, якщо при відновленні пошкодженого автомобіля були використані нові деталі чи комплектуючі, в тому числі іншої модифікації, заподіювач шкоди не вправі вимагати врахування зносу майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації.

Якщо пошкоджений транспортний засіб не може бути відновлено або вартість його відновлювального ремонту з урахуванням зносу і втрати товарної вартості перевищує його ринкову вартість на момент ушкодження, розмір шкоди визначається за ринковою вартістю транспортного засобу на момент ушкодження. Якщо власник автомобіля не згоден з його визнанням фізично знищеним, йому відшкодовується різниця між вартістю до і після ДТП, а також витрати з евакуації.

Нюанси обов'язкового страхування цивільної відповідальності

Згідно зі ст. 21 «Про обов'язкове страхування цивільно - правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» експлуатація транспортного засобу забороняється без поліса обов'язкового страхування цивільно - правової відповідальності. У зв'язку з цим до розгляду спорів про відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, суд має право в порядку статті 33 ЦПК залучити до участі у справі страховика власника автомобіля.

Як відомо, наявність поліса ОСАЦВ забезпечує відшкодування шкоди потерпілим від ДТП і, що важливо, захист майнових інтересів страхувальника, тобто шкоду, заподіяну потерпілим внаслідок ДТП, відшкодовує не водій - винуватець ДТП, а страхова компанія. Але якщо страхувальник всупереч положенням статті 33 Закону про обов'язкове страхування не надав свого страховика повідомлення про ДТП, судом буде розглядатися питання про відшкодування збитку самим страхувальником. При цьому порушення страхувальником визначеного договором страхування терміну подання документів, що стосуються страхового випадку, не є порушенням встановленого договором терміну повідомлення про настання страхового випадку.

Варто звернути увагу на розгляд справи № 346/7879/13 за позовом ПАТ «Українська страхова компанія «Гарант-Авто» до Особи 1 про стягнення майнової шкоди в порядку регресу, в задоволенні котрого 03 квітня 2014 року судом було відмовлено.

Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що між сторонами було укладено договір страхування – поліс обов’язкового страхування цивільно – правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. 26.04.2013 року в результаті ДТП, яка сталася з вини відповідача Особа 1, громадянину Особа 2 завдано матеріальну шкоду у розмірі 28592,93 грн. На підставі заяви Особи 2 позивачем було виплачено останньому вищевказану суму страхового відшкодування. Посилаючись на те, що відповідачем вчасно не було повідомлено страхову компанію про настання страхового випадку ( невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання ДТП), позивач просив стягнути з відповідача 28592,93 грн. відшкодування шкоди, завданої виплатою страхового відшкодування.

Відповідач Особа 1 позов не визнав, посилаючись на те, що він повідомив в телефонному режимі страхову компанію, де йому відповіли що 27.04.2014 року йому необхідно приїхати разом зі свідком ДТП в центральний офіс. В це й же день відповідач зі свідком відвідали центральний офіс, де йому повідомили, що до розгляду судом справи про притягнення його до адмінвідповідальності не буде заводитись страхова справа.

Суд, розглядаючи справу, прийшов до висновку про не співмірність між розміром завданої шкоди та розміром її відшкодування, а також те, що страхова компанія допустила порушення під час виплати страхового відшкодування Особі 2, вчасно не провівши огляд та оцінку автомобіля потерпілого Особи 2, а також те, що таку оцінку потерпілий провів за місцем свого проживання. Позивач повинен був надіслати Особі 1 повідомлення про прийняте страховою компанією рішення стосовно виплати страхового відшкодування, оскільки відповідач є винуватцем ДТП, а не потерпілим і страхове відшкодування йому не виплачувалось.

Відмовляючи у задоволенні позову ПАТ «УСК «Гарант-Авто» про відшкодування в порядку регресу матеріальної шкоди, суд вважав, що відповідач у встановлений законом трьох денний строк повідомив страховика про ДТП, однак останній відмовився у встановленому порядку скласти і зареєструвати це повідомлення до розгляду адміністративної справи в суді, що було підтверджено поясненнями свідків. Суд вважав, що заперечення відповідача проти позову підтверджені такими письмовими доказами, як копією постанови суду про притягнення його до адміністративної відповідальності, копією своєчасно поданої заяви потерпілого в ДТП – Особи 2, на підставі якої страховиком у встановленому порядку були досліджені обставини ДТП, кваліфіковано дорожню подію як страховий випадок, зафіксовані пошкодження автомашини потерпілого та в подальшому виплачені кошти у відшкодування Особі 2 спричиненої шкоди. Суд дійшов висновку, що про ДТП яке відбулось 26.04.2013 року, страховик був повідомлений як потерпілим так і Особою 1, а також, що своєчасна реєстрація письмової заяви відповідача про ДТП не відбулась з вини ПАТ «УСК «Гарант-Авто».

На дане рішення суду було подано апеляційну скаргу , однак остання була відхилена, а рішення залишено без змін.

Крім страховика, до розгляду спору про відшкодування шкоди може бути притягнутий вигодонабувач, якщо він визначений у договорі страхування. Договір страхування, в якому призначений вигодонабувач, дає останньому право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на його користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, хоча і не покладає на нього його обов'язків.

Статтею 1 Закону про обов'язкове страхування визначено транспортні засоби, відповідальність за управління якими підлягає страхуванню і шкоду, заподіяну якими, відшкодовується страховиком. Якщо шкода заподіяна з вини особи, керуючого, наприклад, гужовим возом або велосипедом, або іншим механізмом, що не належить до транспортних засобів, відповідальність якої не підлягає обов'язковому страхуванню, шкода відшкодовується за загальними правилами без залучення страховиків.

Договір обов'язкового страхування власника транспортного засобу діє протягом строку, на який його укладено, а в разі зміни власника застрахованого автомобіля договір страхування зберігає силу до закінчення його терміну. Страхове відшкодування шкоди, заподіяної потерпілому, виплачується по кожному страховому випадку, що настав протягом періоду дії відповідного договору в межах ліміту відповідальності страховика. Страхувальник у разі недостатності страхової виплати для повного відшкодування завданої нею шкоди виплачує потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою.

Наприклад, по справі №346/6127/14 ц за позовом Особа1 до Особа 2 про стягнення матеріальних збитків, завданих внаслідок ДТП 05 лютого 2015 року винесено заочне рішення про стягнення з відповідача матеріальної шкоди в розмірі 73 223 грн. Як вбачається з матеріалів справи ухвалою суду було закрито провадження в справі в частині стягнення матеріальних збитків завданих внаслідок ДТП з ПАТ «Страхова компанія «Універсальна» за заявою позивача, оскільки страховою компанією було виплачено Особі 1 страхове відшкодування. Враховуючи вимоги ст.. 1194 ЦК України, суд дійшов висновку, що для повного відшкодування завданої позивачу шкоди, відповідач зобов'язаний сплатити Особі 1 різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Рішення вступило в законну силу 03 березня 2015 року.

Для випадків спрощеного врегулювання ДТП з використанням європротоколу встановлені максимальні розміри страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих (розпорядження Держкомфінпослуг № 698).

Стягнення відсотків і неустойки

Що стосується можливості стягнення відсотків та суми інфляції за прострочення виплати шкоди, завданої джерелом підвищеної безпеки, то така можливість відсутня, оскільки відшкодування шкоди є відповідальністю, а не грошовим зобов'язанням, які виникають з договірних зобов'язань. Так, нарахування відсотків на суму шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, є фактично подвійний мірою відповідальності. При цьому винятком є відповідальність страховика, так як відповідно до статті 992 ЦК у разі несплати страховиком страхувальникові страхової виплати страховик зобов'язаний сплатити неустойку.

Регрес і суброгация

Згідно з ст. 1191 Цивільного кодексу України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи в розмірі виплаченого відшкодування.

Відповідно до ст. 38 Закону України «Про обов»язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик після виплати страхового відшкодування має право подати регресний позов до страховика або водія забезпеченого транспортного засобу, який спричинив дорожньо-транспортну пригоду, якщо він керував транспортним засобом у стані сп»яніння під впливом алкоголю, наркотичних, психотоксичних чи інших одурманюючих речовин.

Так, по справі № 346/4308/14 ц за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Еталон» до Особи 1 про стягнення страхового відшкодування в порядку регресу, 10 жовтня 2014 року винесено заочне рішення, яке вступило в законну силу, про стягнення з відповідача Особи 1 суми сплаченого страхового відшкодування. Судом при вирішення даного позову було взято до уваги постанову суду про притягнення Особи 1 до адмінвідповідальності, страховий акт, Звіт експерта про вартість майна та інші матеріали справи.

ВССУ звернув увагу, що одним з необхідних умов правильного вирішення спорів про право зворотної вимоги страховика слід розрізняти такі поняття, як «регрес» і «суброгация».

Так, суброгация передбачає лише заміну осіб у вже наявному зобов'язанні із збереженням самого зобов'язання. Зокрема, при суброгації страхувальник передає свої права страховику на підставі договору і сприяє реалізації останнім прийнятих суброгаціонних прав. Регрес передбачає заміну одного зобов'язання іншим, при цьому переходу прав від одного кредитора до іншого не відбувається.

До того ж регрес регулюється загальними нормами цивільного права, а також статтею 38 Закону про обов'язкове страхування, а для суброгації статтею 993 ЦК та статтею 27 Закону «Про страхування» встановлено особливий правовий режим.

Що стосується строку позовної давності, то при суброгації вона починає обчислюватися з моменту виникнення страхового випадку, а при регресі - з того моменту, коли страховик виплатив страхове відшкодування. Проценти і неустойка виплачуються страховиком через несвоєчасне виконання ним свого зобов'язання перед страхувальником (стаття 992 ЦК) і не можуть бути стягнуті в порядку суброгації з особи, винної у заподіянні шкоди. У порядку суброгації страховик може стягнути з заподіювача шкоди тільки ту суму, яку він сам виплатив страхувальнику.

Шкода та витрати, що підлягають відшкодуванню.
Внаслідок ДТП завдається шкода таким особистим немайновим правам фізичної особи як право на життя та здоров’я, у зв’язку з чим відшкодуванню підлягає майнова шкода, завдана каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров’я або смертю фізичної особи.

Потерпілий має право на відшкодування свого заробітку, втраченого внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодування додаткових витрат, викликаних необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду (ст.1195 ЦК України). Всі витрати мають бути документально підтверджені, зокрема квитанціями, чеками, а витрати на ліки – додатково рецептами лікаря. Однак, часто судді вимагають рецепти на ліки та медичні препарати, для придбання яких не потрібно рецепту (такими можуть бути: перекис водню, бинти, вата тощо). Тому слід бути готовими довести, що придбання цих ліків було викликане необхідністю самого процесу лікування.
Також право на відшкодування шкоди у разі смерті потерпілого мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті, що передбачено ст.1200 ЦК України.
Відшкодування підлягають і витрати на поховання, спорудження надгробного пам’ятника. Витрати на виготовлення пам’ятників і огорож визначаються, виходячи з їх фактичної вартості, але сума таких витрат не повинна перевищувати граничну вартість стандартних пам’ятників і огорож у цій місцевості.
Шкода, заподіяна майну потерпілого, згідно ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи відшкодуватися в натурі (передати річ того ж роду і тієї ж якості, полагодити пошкоджену річ, тощо) або ж відшкодовуються завдані збитки у повному обсязі. Розмір таких збитків підлягає відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення втраченої речі.

Відповідальність осіб

Згідно ч.3 ст.1193 ЦК України вина потерпілого взагалі не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених ч.1 ст.1195 ЦК України. Такими витратами можуть бути: витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, витрати на придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо; у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.
Як зазначено з цього приводу в «Узагальненні судової практики розгляду судами цивільних справ про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки у 2010 – 2011 роках», зробленої Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, завжди є неправомірною та передбачає безвинну відповідальність власника такого джерела. Незалежно від вини фізичної особи відшкодовується завдана нею і моральна шкода, у тому числі якщо шкоди завдано ушкодженням здоров’я внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Однак, слід мати на увазі, що розглядаючи справу у цивільному порядку, суд не має права перевіряти обставини ДТП і робити висновки про відповідальність осіб, причетних до цієї ДТП.

Як вбачається з вищезгаданої постанови Пленуму ВСС №4 від 01.03.2013 року, відсутність складу злочину, наприклад, у разі відмови у порушенні кримінальної справи, закриття кримінальної справи за правилами Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року чи закриття кримінального провадження за правилами Кримінального процесуального кодексу України 2012 року не означає відсутність вини для цивільно-правової відповідальності. При цьому постанова (ухвала) слідчого, прокурора, суду про відмову в порушенні кримінальної справи або її закриття, закриття кримінального провадження є доказом, який повинен досліджуватися та оцінюватися судом у цивільній справі у порядку, передбаченому ЦПК.

Справа №346/5475/14. Особа 1 звернулась до суду з позовом про відшкодування шкоди завданої джерелом підвищеної небезпеки, та в позовних вимогах просила суд стягнути з відповідача Особи 2 на її користь майнову шкоду, яка полягала у відшкодуванні витрат пов’язаних з лікуванням сина, котрий потрапив у ДТП та витрат на встановлення надгробного пам’ятника сину. Відповідач позовні вимоги не визнав, посилаючись на те, що постановою про закриття кримінальної справи його визнано невинним у ДТП, а справа закрита з реабілітуючих для відповідача підстав у зв’язку з відсутністю в його діях складу злочину. У вищезгаданій постанові встановлено, що саме з грубої вини самого потерпілого сталася ДТП. 24 листопада 2014 року суд, в задоволенні позову Особи 1 відмовив, прийшовши до висновку, що постановою про закриття кримінальної справи відносно Особи 2 констатовано невинність відповідача у ДТП , а відповідно і в смерті сина позивачки Особи 1 , тому відсутні будь-які передбачені законом підстави для покладення на відповідача обов’язку про відшкодування шкоди, пов’язаної з лікуванням та похованням сина Особи 1. Дане рішення вступила в законну силу.

Верховний Суд України постановою від 4 червня 2014 року у справі №6-49цс14 про відшкодування майнової та моральної шкоди внаслідок ДТП висловив позицію про те, що власник пошкодженого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. Зокрема, у правовій позиції ВСУ, викладеної як додаток до постанови Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 4 червня 2014 року № 6-49цс14 вказано, що власник пошкодженого внаслідок ДТП транспортного засобу має право на відшкодування у повному обсязі завданої йому майнової шкоди. При цьому, якщо цивільна відповідальність заподіювача шкоди була застрахована, але розміру страхового відшкодування не вистачає для повного відшкодування завданої майнової шкоди, зокрема й у разі встановлення законодавчих обмежень щодо відшкодування шкоди страховиком, то майнова шкода у вигляді втрати товарної вартості транспортного засобу повинна бути відшкодована особою, яка завдала цю шкоду, у загальному порядку.
Суд зробив правовий висновок на основі системного аналізу пункту 32.7 статті 32 Закону України від 1 липня 2004 року № 1961-IV "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (у редакції, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин, а саме у редакції Закону України від 7 липня 2011 року № 3610-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо національних комісій, що здійснюють державне регулювання природних монополій, у сфері зв'язку та інформатизації, ринків цінних паперів і фінансових послуг", яка була чинною у період з 8 січня 2012 року до 4 листопада 2012 року), статті 22, абзацу третього пункту 3 частини першої статті 988, статей 1166, 1187, 1194 Цивільного кодексу України, пунктів 1.6, 8.6, 8.6.1, 8.6.2 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395.

Особливості визначення розміру шкоди, завданої майну потерпілої внаслідок ДТП

За загальним правилом власнику пошкодженого транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов’язані з його відновлювальним ремонтом з урахуванням зносу, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок ДТП. Також підлягають відшкодуванню витрати, пов’язані з евакуацією транспортного засобу з місця ДТП до місця здійснення ремонту на території України чи до місця проживання власника або законного користувача транспортного засобу, який керував ним у момент ДТП. Розмір матеріальних збитків визначається у висновку експерта, який був запрошений страховиком або потерпілою особою у разі ненадання експерта страховиком або незгоди потерпілого з його висновком.

Порядок визначення розміру матеріальних збитків, завданих пошкодженням колісного транспортного засобу, врегульовано Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої спільним наказом Міністерства юстиції та Фонду державного майна України №142/5/2092 від 24 листопада 2003 року (далі – Методика). Розмір матеріального збитку визначається як сума вартості відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників колісного транспортного засобу та величини втрати товарної вартості.

Необхідно враховувати також ту обставину, що відповідно до п. 32.7 ст. 32 Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» страховик не відшкодовує шкоду, пов’язану із «втратою товарного вигляду» транспортного засобу. На практиці страховики ототожнюють поняття «втрата товарної вартості», яке застосовується в Методиці, з поняттям «шкода, пов’язана з втратою товарного вигляду», наведеним у вищезгаданому Законі. Таке ототожнення дає їм підстави відмовлятись від відшкодування завданих потерпілій особі збитків в частині втрати товарної вартості. Тому запрошені страховиками експерти величину втрати товарної вартості ТЗ інколи навіть не визначають.

Однак за Методикою розмір втрати товарної вартості (ВТВ) включається до суми матеріального збитку. Тому власник пошкодженого транспортного засобу має право на відшкодування завданих збитків і у цій частині, а тому з метою захисту своїх майнових прав може звернутися до суду з позовом про відшкодування ВТВ за рахунок особи, винної у настанні ДТП.

При цьому слід звернути увагу на ту обставину, що величина втрати товарної вартості не нараховується і, відповідно, не підлягає стягненню з винної у скоєнні ДТП особи у таких випадках:

 якщо строк експлуатації пошкодженого легкового автомобіля перевищує 5 років для автомобілів виробництва країн СНД, 7 років – для інших автомобілів;

 якщо пошкоджений легковий автомобіль експлуатується в інтенсивному режимі (фактичний пробіг щонайменше вдвічі більший за нормативний), а строк експлуатації перевищує 3,5 роки для автомобілів виробництва країн СНД, 5 років – для інших автомобілів;

 якщо строк експлуатації пошкодженого вантажного автомобіля, причепа, напівпричепа або автобуса перевищує 3 роки для транспортних засобів виробництва країн СНД та 4 роки – для інших країн;

 у разі заміни кузова до оцінювання пошкоджень;

 якщо транспортний засіб раніше був аварійно пошкоджений або має корозійні руйнування;

 у разі заміни окремих пошкоджених складників, що не потребують пофарбування та не погіршують зовнішній вигляд транспортного засобу (скло, фари, бампери, декоративні накладки, пневматичні шини, зовнішня і внутрішня фурнітура тощо);

 в інших випадках, передбачених п. 8.6.2 Методики.

Також необхідно мати на увазі, що сума страхового відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розмір якої встановлюється при укладенні договору обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2% від ліміту відповідальності страховика в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Франшиза не застосовується при відшкодуванні шкоду, заподіяної життю та/або здоров’ю потерпілих. Сума франшизи, на яку було зменшене страхове відшкодування, має бути компенсована потерпілому страхувальником або особою, цивільна відповідальність якої застрахована, у повному обсязі одночасно з виплатою страховиком страхового відшкодування. Якщо ж така особа добровільно не компенсувала суму франшизи, то потерпілий може звернутися до суду з позовом про стягнення суми франшизи.

При визначенні експертом розміру завданої потерпілій особі майнової шкоди, до складу якої, зокрема, включається вартість відновлювального ремонту, враховуються також суми податку на додану вартість. Однак при визначенні суми страхового відшкодування, що підлягає виплаті потерпілій особі, страхова компанія може врахувати або не враховувати суму податку на додану вартість. Відповідно до листа ДПА України від 21 серпня 2009 року № 10143/16-1516 «щодо порядку врахування страховою компанією сум податку на додану вартість при проведення розрахунку розміру страхового відшкодування» у разі, якщо страхові суми не перераховуються безпосередньо потерпілим, а спрямовуються на придбання у платника ПДВ послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта чи товарно-матеріальних цінностей, які мають бути використані в процесі його ремонту, то розрахунок суми виплати та таке придбання здійснюється з урахуванням сум ПДВ. У разі ж коли придбання послуг з ремонту, заміщення, відтворення застрахованого об’єкта здійснюється у неплатника ПДВ, то розрахунок суми виплати і сама виплата здійснюється без урахування сум ПДВ.

Особливості визначення розміру моральної шкоди, завданої потерпілій внаслідок ДТП особі

Питання відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті ДТП, також має свою специфіку. Моральна шкода, завдана в результаті ДТП, відшкодовується виключно за рішенням суду. Відповідно до ст. 23 ЦК України відшкодовується моральна шкода, яка полягає:

 у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров’я (п. 1 ст. 23 ЦК України);

 у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім’ї чи близьких родичів (п. 2 ст. 23 ЦК України);

 у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв’язку із знищенням чи пошкодженням її майна (п. 3 ст. 23 ЦК України);

 у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також її ділової репутації (п. 4 ст. 23 ЦК України).

При цьому страховик відшкодовує моральну шкоду лише у перших двох випадках (п.п. 1, 2 ст. 23 ЦК України). Якщо ж суд ухвалив відшкодувати потерпілому моральну шкоду, передбачену 3 та 4 пунктами ст. 23 ЦК України, то таке відшкодування у розмірі, визначеному судом, здійснює особа, яку визнано винною у настанні ДТП. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом. Страховик на підставі рішення суду відшкодовує не більше, ніж 5% ліміту відповідальності страховика за шкоду, заподіяну життю та здоров’ю потерпілих. Різницю між сумою відшкодування, визначеною судом, та сумою, яка має бути відшкодована страховиком, сплачує особа, яку визнано винною у скоєнні ДТП.

Слід також мати на увазі п.21 вищезгаданої постанови № 4 від 01.03.2013 року, відповідно до якого при вирішенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням страховиком зобов'язань за договором страхування, суди повинні виходити з того, що правовідносини сторін за договором страхування є зобов'язальними. У випадку порушення зобов'язання моральна шкода може бути відшкодована лише тоді, коли це встановлено договором або законом (стаття 611 ЦК). Зокрема, можливість відшкодування моральної шкоди передбачена у відносинах у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (статті 9, 22 Закону № 1961-IV).

Однак, як показує судова практика, в позовах про відшкодування моральної шкоди внаслідок ДТП слід детально прописувати, в чому саме виражається характер такої шкоди. Моральна шкода, зокрема, може полягати в стражданнях потерпілого від заподіяних фізичних травм, душевних переживаннях потерпілого та його близьких, стражданнях потерпілого від того, що неможливо відновити попередній стан здоров’я, а також те, що він не зможе більше займатися улюбленою справою; наявність постійного депресивного стану тощо.

Так, 08 січня 2014 року заочним рішенням по справі № 346/7115/13-ц позов Особи 1 до ПАТ «Страхова компанія «Лафорт», Особи 2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково. Суд вважав, що на виконання умов договору страхування та норм діючого законодавства ПрАТ СК «Лафорт» повинно сплатити страхове відшкодування в розмірі 15 364,66 грн., яке складається з різниці матеріального збитку , величини втрати товарної вартості автомобіля та франшизи. Однак, судом не встановлено підстав для стягнення моральної шкоди з ПрАТ СК «Лафорт», оскільки внаслідок ДТП не було спричинено шкоду здоров»ю та життю позивача, або здійснено протиправну поведінку щодо нього або членів його сім»ї.

Можливість зменшення розміру відшкодування шкоди

Відповідно до статті 1193 ЦК суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізособою, залежно від її матеріального становища, проте що стосується можливості зменшення розміру відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, то таке зменшення застосовується у виняткових випадках. Зокрема, якщо відшкодування збитку в повному розмірі неможливе або поставить заподіювача шкоди у важке матеріальне становище. До того ж зменшення розміру відповідальності за шкоду, завдану каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, можливе тільки за письмовою вимогою, якщо працездатність потерпілого зросла порівняно з тією, яка була у нього на момент вирішення питання про відшкодування збитку.

Також можливість зменшення розміру відшкодування має місце бути у випадках, коли крім шкоди потерпілому завдано також шкода самого джерела підвищеної небезпеки, чому посприяла груба необережність потерпілого. Проте, ЦК не передбачає в такому разі можливості стягнути з потерпілого суму збитку за шкоду, заподіяну джерелу підвищеної небезпеки.

Підводячи підсумок до вищевказаного, слід зазначити, що судді Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області в цілому правильно вирішували спори про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП.

Суддя Коломийського

міськрайонного суду Беркещук Б.Б.

виконала помічник судді Костромін Н.Р.