Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

КОЛОМИЙЩИНА

«Коломийщина- це місто Коломия

і Коломийський район на

Івано-Франківщині»
Ці одвічні українські терени населяє майже 160000 тисяч мешканців. Живуть тут етнографічні групи нашої нації- покутяни і гуцули у 83 селах місті над Прутом, яке згадується в Галицько-Волинському літописі ще 1241 року. Історики вважають, що є дуже велика вірогідність, що вік Коломиї значно більший. Археологічні знахідки підтверджують, що Коломия починалась з військової фортеці, яка в середині ХІІ століття була збудована на високому березі річки Чорний потік. Це був перший укріплений центр первісної Коломиї, який охороняв головний сухопутний шлях - Берландську дорогу, що вела з Європи через Галич на Нижній Дунай, де впиралась в тодішні кордони Галицької держави. Її західна частина й донині зберегла в місті свій колишній напрям і з давніх пір відома серед коломийців під назвою Стара дорога, а навпроти фортеці, як і в кожному давньоруському місті, був торговий майдан, що й сьогодні називається Старий ринок. Але згодом, у середині XIII століття, під час монголо-татарської навали, майже всі давньоруські міста перестали існувати. Тоді ж, у 1259 році, коли монгольський воєвода Бурундай зажадав від Данила Галицького зруйнувати всі галицькі укріплення, була спалена й Коломийська фортеця. Невдовзі новий укріплений центр виник поблизу теперішньої ратуші. Ця місцина в історичних джерелах мала назву Старий двір, а в документах за 1411, 1448 та 1517 роки про нього уже йдеться як про оборонний замок.

Але часи змінилися на гірші, усередині XIV століття галицькі землі захопила Польща і вже від того часу чужинці не покидали коломийських вулиць, вони стали господарями замку. На їхнє замовлення добиралися кольори першого міського герба (1395 рік}. Переважно їхні інтереси захищало надане містові в 1405 році Магдебурзьке право.

Коломия завжди була важливим політичним і культурним центром. З містом пов'язана діяльність І.Франка (1856-1916), М.Павлика (1853-1915), О.Терлецького (1850-1905).

В м.Коломиї жили і працювали: український педагог і громадський діяч Й.Кобринський (18 8-1901) - засновник музею народного мистецтва Гуцульщини та Покуття ім.Йосафата Кобринського, син І.Франка - Петро Франко (1890-1941), художник Я.Пстрак,поет Ю.Шкрумеляк, письменниця І.Вільде. Тут народився відомий український композитор, народний артист України А.Кос-Анатольський.

В Коломийській гімназії вчилися майбутні письменники, громадські діячі В.Стефаник (1871-1936), М.Черемшина (1874-1927), М.Ірчан, П.Козланюк.

Коломийський район утворено у 1939 році.

На його території розташовані найстародавніші поселення на Покутті: смт.Отинія (XIIIст.) - головний опорний пункт під час селянського повстання під проводом С.Височана (1848); смт.Печеніжин (XIVст.) - місце народження О.Довбуша (1700-1745), керівника руху опришків на Покутті, с.Коршів (в письменних джерелах згадується вперше у 1434 році).

У Коломийському районі на площі біля 70 га поблизу с.Княждвір зберігся тис Ягідний - Княждвірський тисовий гай. Княждвірські ліси - привабливий куточок Карпатського передгір'я, найбільший тисовий заповідник в Україні.

В економіці району провідне місце займає сільське господарств

Через Коломию проходять жваві торгівельні шляхи. Королівськими привілеями місту надається виключне право на “обслуговування” подорожуючих купців. Розвивається “готельний бізнес” та хлібопекарство. В Коломиї в 1565 році працювало 150 пекарів, тоді як у Львові – 53, а в Кам`янці - 63. Але такий багатий населений пункт не міг не привертати уваги й чисельних завойовників та місцевих повстанських ватажків. В 1490 році Коломию взяли повстанські загони Івани Мухи, а в 1498 році Коломию спалюють молдавсько-турецькі загони. Не припинялись постійні напади татар на протязі всього XVI століття. А на початку XVII століття, ледь не кожний рік, Коломия переживала татарсько-турецькі напади. Це привело до цілковитої руйнація і міста і замку й майже повному знищенню населення Коломиї.

Але все ж місто повстає з попелю. Центр Коломиї переноситься подалі від Пруту, щорічні повені якого теж завдавали чималого клопоту місцевим жителям. На пагорбі будується новий замок, оточений частоколом, валами та ровом. За стінами цього замку польська шляхта змогла відбитись від козацьких загонів Семена Височина в 1648 році. Створюється в Коломиї домініканський монастир. Після його закриття в 1788 році, його приміщення використовувались міським магістратом. А в 1855 році на тому місці будується церква св. Михаїла. Після першого поділу Польщі, в 1772 році, Коломия переходить під австрійську корону. В Коломиї постійно дислокуються багато військових частин та складів австрійців, для оборони східних кордонів імперії Габсбургів. В 1811 році створюється Коломийська адміністративна округа. Відчувається суттєве пожвавлення економіки. В 1860 році в місті відкривається друкарня. Активізується діяльність української “Просвіти”. Після відкриття в 1866 році залізниці Львів-Чернівці й відкриття нафтових та вугільних родовищ в окрузі Коломия стає важливим економічним та культурним центром Галичини.

Під час першої світової війни місто декілька разів переходило з рук в руки ворогуючих сторін. Після Російських революцій 1917 року, 1 листопада 1918 року владу в Коломиї захоплює військовий комітет Західно-Української Народної Республіки. Багато жителів міста вступило до лав Української Галицької Армії.

У січні-травні 1919 року Українська Галицька Армія контролювала ситуацію на українсько-польському фронті і поступово витісняла польську армію з Галичини. Однак спроби врегулювати українсько-польські відносини в краї виявилися не на користь української державності. Особливо складною ситуація стала тоді, як 15 травня 1919 року на український фронт у Галичині та Волині ввели сформовану і озброєну у Франції 80-тисячну польську армію під керівництвом генерала Юзефа Галлера, котра й змусила УГА в середині липня 1919 року відійти за Збруч. Що ж до Коломиї, то українська державність тут була припинена у середині двадцятих чисел травня 1919 року. Перед наступом румунів, які окупували Покуття, польські повстанці захопили важливі об’єкти міста.

У період румунської окупації Покуття, що тривала від 26 травня до 21 серпня 1919 року, друкарні в Коломиї не діяли, періодична преса не виходила. Люди були позбавлені українського друкованого слова, яке б несло об’єктивну інформацію про становище на фронтах, долю Української держави, її уряду, війська. Наприкінці червня 1919 року, побоюючись можливого вступу Червоної армії на територію Західної Області Української Народної Республіки, Найвища Рада держав Антанти дала згоду на тимчасове зайняття Східної Галичини польськими частинами до ріки Збруч. 21 серпня 1919 року румунські війська залишили Коломию, а на їхнє місце вступили польські військові частини, які окупували Покуття.

За часи польського панування в 1935 році був відкритий музей народного мистецтва Гуцульщини і Покуття імені Є.Бобринського.

Під час другої світової війни третина міста була спалена. Єврейське населення було знищене. Але після звільнення Коломиї від німецьких військ 28 березня 1944 року, в місті почались нові репресії, перш за все на українську інтелігенцію та греко-католицьке духовенство. Багато храмів було закрито й зруйновано.

Але за радянських часів в Коломиї був відкритий дуже цікавий музей писанки, де зібрано біля 10 тисяч писанок з України й країн, де є українська діаспора.

Перед відзначенням 750-річчя Коломиї у 1986 році оголошено конкурс на новий герб. Переміг варіант, який створив коломиєць Михайло Довірак: геральдичний щит, посередині якого коло - символ однієї з легенд про походження назви міста; в колі - розкрилений беркут як символ нескореності місцевих українців. Синє тло щита символізує карпатські верховини, ріку Прут або мовою геральдики - духовність, добрі сподівання; жовте тло - життєдайне сонце або мовою геральдики - відродження, багатство. Водночас це барви державного прапора України, і підтвердження того факту, що Коломия була, є і буде українським містом. На голові беркуті -- корона у вигляді Тризуба. Такий герб затвердила Коломийська міська рада першого демократичного скликання 22 березня 1991 року.

Суддівство Коломийщини.

Першим основним щаблем у вимірі справедливості в австрійській державі були повітові суди як суди першої інстанції. Юстиція представлена фондами шляхетського суду в Станіславі (1792-185б), 2 магістратських (1790-1867), 9 домінікальних (1830-1855), Станіславського й Коломийського окружних (1879-1939), 18 повітових (1877-1939) та 25 гродських (1928-1939) судів, Станіславської державної прокуратури австрійського періоду (1863-1918), 3 прокуратур окружних судів польського періоду, 32 фондами адвокатів (1907-1939) та 18 фондами нотаріусів (1873-1939). У фондах цього блоку, крім матеріалів, які висвітлюють криміногенну ситуацію, є матеріали про врегулювання проблем у сфері майнових та сімейних відносин, генеалогічні документи та ін. В Західноукраїнській Народній Республіці було приділено особливу увагу створенню судової системи держави. За основу організації судової системи була взята попередня – австроугорська. "Устрій судів та виконування самого судочинства ,побіч тих перемін, які були безумовно потрібні, не улягло у нас майже ніяким змінам, тим більше, що й обсяг судейських посад не стрічалася з більшими трудностями з огляду на доволі велике число суддів-українців. На перший план висунулася потреба змінити старі закони, як мали на цілі охорону австрійської держави". Так, оцінював створення судової системи один з очевидців тих подій М.Чубатий.

Виходячи з цього, усіх попередніх суддів, які не скомпрометували себе антинародною, антиукраїнською діяльністю і які зобов'язались служити українському народові та державі і склали про це відповідну присягу, власті ЗУНР залишили на своїх місцях

Розпорядженням Державного Секретаріату судівництва на території ЗУНР було створено 12-ть судових округів і 130-ть судових повітів.І такий окружний суд був у Коломиї. До Коломийського окружного суду входило 11 судових повітів. Це Пече ніжинський, Коршівський, Гвіздецький, Обертинський, Отинійський, Яблунівський, Городенківський та інші

При утворенні нової системи судочинства власті ЗУНР неухильно проводили лінію на охорону інтересів і прав національних меншин.

Крім того, на пропозицію Державного Секретаріату судівництва УН Рада 11 лютого прийняла закон "Про скорочення підготовляючої судівської служби", яку необхідно було проходити після закінчення юридичного факультету, тобто стажування на посаді судді. Раніше воно тривало З роки, а цим законом було скорочено до 2-х років.

У лютому 1919 року Державний Секретаріат Судівництва розмежував компетенцію повітових та окружних судів в цивільному судочинстві . Ці суди повинні були розглядати тільки цивільні справи. А для розгляду кримінальних справ згідно з законом УН Ради від 11 лютого 1919 р. були створені в повітах трибунали 1-ї інстанції . Суддів цих трибуналів призначав Державний Секретаріат Судівництва, затверджувала УН Рада або її Виділ. Трибунали і інстанції діяли у складі:

1) одноособового судді, якщо покарання за скоєне правопорушення не перевищувало 1 року в'язниці і грошова кара — незалежно від розміру;

2) у всіх інших випадках трибунал діяв у складі 3-х суддів.

Діяльність суду присяжних у зв’язку з воєнним станом тимчасово була припинена на 1 рік.

Вищою (другою інстанцією) по цивільних і кримінальних справах, згідно закону У Н Ради від 15лютого 1919р., стали Вищий суд у Львові , а третьою, найвищою інстанцією — Найвищий державний суд . В той же час цей закон передбачав, що за надзвичайних військових обставин, спричинених війною, функції другої і третьої інстанцій належали , відповідно: 1.Окремому судовому Сенату II-ї інстанції

2.Окремому судовому Сенату ІІІ-Ї інстанції.

Згідно розпорядження Секретаріату від 8 березня Сенати були утворені при окружному суді в м.Станиславові .

Членів і голів сенатів призначав Державний секретар судівництва, затверджувала УН Рада або її Виділ.

Одночасно була утворена Західноукраїнська державна прокуратура, яка виконувала функції звинувачення. Оскільки на той час старі кадри прокуратури складались в основному з поляків та австрійців. які скомпрометували себе, то прокуратуру прийшлось створювати з початку. Називалась вона "Державна прокураторія", а її найвища інстанція — "Вища Державна прокураторія" яку очолив Генеральний державний прокурор. До речі слід зазначити, що на цю посаду так і не було нікого призначено .Передбачалось, що прокуратура буде утворюватись в судових округах і повітах. Призначати прокурорів за поданням Генерального державного прокурора повинен був Державний Секретаріат судівництва . Таким чином передбачалось, що прокуратура буде входити в систему судочинства

В дійсності реалізувати плани щодо утворення прокуратури не вдались і створення прокуратури у ЗУНР залишилося тільки на початковій стадії.

Організація захисту в суді покладалась на адвокатуру, яка фактично не зазнала значних змін у організації і діяльності. Адвокатам було запропоновано організуватись в Палату адвокатів.

1 березня 1919 року розпорядженням Державного Секретаріату судівництва було створено нотаріальну службу ЗУНР . У п.1 цього розпорядження вказувалось, що "закони і розпорядження, на підставі яких у колишній австрійській державі урядували нотарі, остають аж до їх зміни чи відміни у правовій силі" остільки, не протирічать українській державності. Очолювала нотаріальну службу Нотаріальна палата, яка організаційно підпорядковувалась Державному Секретаріату судівництва.

Усім правоохоронним органам: судам, прокуратурі, нотаріату, адвокатурі належало виготовити відповідні вивіски і таблиці на українській мові, з гербом (тризубом) посередині. Якщо на даній території проживали національні меншини, то написи слід було робити і на їх мовах.

Поряд з організацією органів цивільної юстиції, зокрема, судових і прокурорських, була також утворена військова юстиція.

16 листопада 1919 року було видане розпорядження Державного Секретаріату про організацію військового судочинства .

Структура військових судів виглядала так:

1. Найвищий військовий трибунал;

2. Військові обласні суди, які діють на території трьох областей, утворених Державним Секретаріатом військових справ . Головами Львівського, Станиславівського і Тернопільського обласних військових судів автоматично ставали військові коменданти цих областей. До складу цих судів входили представники державної жандармерії та коменданти кожного з 4-х військових округів, на які ділилися області.

У воєнні та після воєнні часи у кожному судовому повіті було по одному судді Так суддею Печеніжинського судового повіту був Піддубрівний Данило Юрович у Коршівському – Якубовський та Отинійському Гаврилюк Кирило Ілліч. У місті та районі були дві судові дільниці. На кожній дільниці працювало по одному судді.

У двохповерховому будинку № 29, що стоїть на березні Чорного потоку, ще від повоєнних років працює Коломийський міськрайонний суд.

До березня 2004 року у Коломиї було два суди - Коломийський районний суд( голова суду Паньків Богдан Степанович ) та Коломийський міський суд ( голова суду Мануляк Василь Федорович)

В обох судах було по дві посади народного судді. В подальшому кількість суддів зростала, також було збільшено штат працівників середньої ланки суду. На посадах працівників суду були зайняті здебільшого працівники з середньою освітою.

В 1992 році в грудні місяці Верховною Радою України прийнятий Закон України «Про статус суддів», в якому вперше судді визнаються носіями судової влади в Україні, що здійснюють правосуддя незалежно від законодавчої і виконавчої влади.

Одночасно в1992 році в Коломийський міський та районний народні суди введено третю одиницю судді і відповідно змінено штатний розпис.

В зв’язку з внесеними змінами в червні місяці 1992 року до Закону України «Про судоустрій» з 01.01.1993 року суд м. Коломиї та Коломийського району перейменовані на Коломийський районний суд та Коломийський міський суд.

В червні місяці 2001 Верховною Радою України прийнято Закон «Про судоустрій України», який визначає правові засади організації судової влади та здійснення правосуддя в Україні. З прийняттям цього Закону проведена судова реформа, внаслідок якої Коломийський міський суд перейменовано на місцевий суд м. Коломия та місцевий суд Коломийського району.

Зараз в Коломийському міськрайонному судіі загальна чисельність становить 50 працівники, з них: 10 суддів, 37 державних службовців , 1 службовець та 2 прибиральниці.

В архівних матеріалах збережені не всі матеріали про суддів. Відомо, що ними були такі люди:

Голови та судді Коломийського міського суду

в минулому:

Шишкін Ігор Олексійович- гова суду (1952-1970)

Пожоджук Василь Дмитрович- суддя ( 1963)

Паньків Богдан Степанович – суддя ( 1965-1972)

Яремчук Марта Яківна- суддя(1975-1982), голова суду (1982-1987)

Ілюк Богдан Васильович- суддя

Мануляк Василь Федорович голова суду (1987- 2005)

Кавацюк Микола Федорович- суддя (1985-2011)

Васильоковський Володимир Методійович- суддя ( 1992-2011)

Голови та судді Коломийського районного суду

в минулому:

Кацкова –голова суду (1952)

Вихор Микола – суддя ( 1952)

Санагурський Павло Михайлович (1960)

Білий Ю.Я.

Паньків Богдан Степанович – голова суду ( 1982-2003)

Боєчко Ольга Дмитрівна – суддя ( 1982- 1997)

Томенчук Богдан Миколайович- суддя( 1998- 2000)

Ілюк Богдан Васильович – суддя, заступник голови Коломийського

міськрайонного суду( 2003-2008)

Романчич Василь Васильович – суддя, пізніше голова суду(1960)

В 1965 році суддею Коломийського народного міського суду обрано Паньківа Богдана Степановича, який народився 22 листопада 1938 року в с. Передівання Городенківського району, Івано-Франківської області. Навчався на юридичному факультеті Львівського університету. З 1982 року Паньківа Б.С. обрано головою Коломийського районного народного суду де протягом 21 року він здійснював керівництво. Загальний стаж на посаді судді становить 38 років . На даний час Богдан Степанович знаходиться у відставці.

Сьогодення:

· П»ятковський Володимир Іванович – суддя з 16.03.1994 року по 07.06.2007 року, голова суду з 07.06.2007 року по даний час;

· Максимюк Роман Юрійович – суддя з березня 2003 року – по даний час;

· Обідняк Василь Дмитрович – суддя з березня 1993 року – по даний час;

· Димашок Віталій Петрович – суддя з квітня 2002 року – по даний час.

· Хільчук Іван Іванович – суддя з 07 вересня 2003 року – по даний час.

· Беркещук Богдана Богданівна- суддя з 08 квітня 2005 року- по даний час

· Веселов Василь Миколайович – суддя з 01 серпня 2008року- поданий час

· Потятинник Юрій Романович – суддя з 18 травня 2011 року по даний час.

Історична довідка про суд Коломийщини